Свій район: Замостя — Аня Вишневська про бренд-дизайн, велодоріжки на Замості та соціальну відповідальність

Проєкт «Свій район» продовжуємо розмовою з вінничанкою, яка забрендувала ледь не пів міста. Дизайнерка Аня Вишневська ходить з дідусем по гриби та не бере «жорстоких» проектів. Чому алея на Замості відбирає у неї сон і що дівчина хоче змінити в соціумі — у матеріалі

Illustration

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал створено в рамках проекту «Свій район» за підтримки Креативного простору «Артинов»

20 лютого, 2020 | СВІЙ РАЙОН, ЛЮДИ

Транспорт на Замості

— З транспорту найбільше люблю трамваї. Не зважаючи навіть на те, що у Вінниці з’явилися нові трамваї, «швейцарці» видаються мені більш атмосферними. Для мене вони стали зовсім вінницькими.

Від 30-ї школи, де жила поруч вінничанка, можна дістатися трьома маршрутами трамваїв і 15-м тролейбусом. Раніше звідти громадський транспорт ходив на Київську, потім його скасували. У гості до батьків на вул. Станіславського Аня добиралася пішки через закинуту військову частину. Інший спосіб — дістатися колишнього пивзаводу й сісти на транспорт на Київську.

— Тролейбуси в годину пік ненавиджу. Там суцільна тиснява, душно й спекотно. Маршрутки теж через це не люблю. Там не просто порушують особисті межі, а навалюються всім тілом. Одного разу на мене в маршрутці навалився спітнілий чоловік, і я відчула як його піт потік по моїй щоці. Тієї миті я зрозуміла, що більше влітку в них не їздитиму. Здебільшого я намагаюся ходити пішки. 10 тисяч кроків за мету у програмці — і вперед! Окрім того маю великі сумніви в безпеці перевантажених маршруток, фактична маса яких, включно з пасажирами, набитими як кілька в банці — явно більша з максимально дозволену.

У питаннях транспорту ціна відповідає якості. Не любиш, коли тебе щипають або давлять — бери особисту автівку або таксі — і їдь, або йди пішки.

Illustration

Проблеми супермаркетів

Співрозмовниця впевнена, що магазинів на районі цілком достатньо. Щоби закупитися, можна прогулятися до АТБ на вокзалі або на Київській. На районі є «Варшава», але це далеко не той магазин, у якому хотілося б скуплятися — зізнається Аня. Раніше дівчина забігала туди за необхідним, але зараз надає перевагу «Україночці» та «Сільпо» в SkyPark.

— Я на власні очі бачила у «Варшаві» тарганів. І ставлення до клієнтів там абияке. Я думаю, що клієнти мусять «голосувати власним гаманцем». Треба просто не ходити до магазину, якщо хочеш, щоби там щось змінилося.

За деякими товарами вінничанка колись ходила навіть на Привокзальний та Центральний ринки. Переваги ринків — це ціни. Однак, після 11 години вечора на ринок не потрапиш, а з режимом роботи купити попоїсти можна хіба в цілодобовому АТБ на фонтані — зізнається співрозмовниця.

— У «Варшаві» є класний магазинчик з екопродуктами. Здається, називається «Ферма». Він з’явився давно, ще коли у Вінниці було важко знайти щось подібне. Я тоді дотримувалася вегетаріанства, для мене було важливо, щоби продукти були максимально екологічними і здоровими. Тому доводилося їздити в Мегамол у «Здорову лавку». Коли тут відкрилася «Ферма» — я була справді щаслива.

— Для «Гроша» або «Сільпо» тут трохи не той район, — вважає Аня. — Якщо бути реалістом, «Варшава» нікуди не зникне, а без цього відкривати конкурентний супермаркет немає сенсу. Та і вимог до сучасних супермаркетів дуже багато: починаючи із зіпсованих персиків, завершуючи товарами зі збіглим терміном придатності.

— Харчуюся в основному в Центрі, купую їжу в Сільпо, або йду у найблищі до Артинова заклади. На замості — раджу піти в Вінницьку Реберню, Батискаф, Шехерезаду — в них дуже смачно. Була в ресторані «Арталь» біля Хлібзаводу. Там смачне меню, але формат закладу такий, що там не комфортно прийти за окремий столик одному або вдвох і тихо посидіти за обідом.. Якщо хочеш просто пообідати — це не мій формат.

Illustration

«Я просто відкриваю вікно і слухаю»

Стадіон «Локомотив» досі залишається одним із найважливіших відкритих майданчиків у Вінниці. Співрозмовниця розповідає, що змалечку могла насолоджуватися музикою, просто визирнувши з вікна.

— Геометрія стадіону дуже класна, монументальна, однак стан такий собі, — підмічає дизайнерка.

Ремонтні роботи на вулиці Замостянській закінчилися. Однак, окрім нової алеї, жителям Замостя прогулятися ніде. «Хімік» — напіврозвалений і страшний, алея від Зорі до 30 школи застаріла, але дуже атмосферна. В основному там вигують собак, іноді великих і без повідків, і звичайно ж з ними ніхто не прибирає.

Про алею за Замостянській

— Мені дуже подобається ідея зі світлом, але коли я повертаюся пішки додому алеєю — таке враження, що на алеї завжди день.

Окрім дизайну Аня має ще одне захоплення — вона затятий роллер, в минулому інструктор із роллер-спорту. Тому справді особливий захват викликають у неї нові велодоріжки на Замостянській.

— Хочу одразу сказати, що ця велодоріжка — супер! Дійсно велодоріжка, а не велотропа на тротуарі. Пішоходи на велотропі все одно мають більше прав, (роллери ніде не мають ніяких прав) або велосипедист, адже вона знаходиться на тротуарі. Колись я читала про європейські велодоріжки, і мріяла там катнути, а тепер щиро радію, що в нас також почали робити їх за європейськими стандартами.

Щоправда, як підмічає Аня, від пішоходів євростандарти не рятують — перехожі умудряються ходити навіть велодоріжками, що розташовані на проїзній частині.

— Багато знайомих велосипедистів потрапляють у небезпечні ситуації через пішоходів. Моя знайома роллер на спуску повернула в газон і сильно подряпалась, бо довелося падати, щоби не наїхати на людей, які нахабно підіймались велодоріжкою з коляскою.

Illustration

На Бучми по гриби

— Все моє дитинство я жила в дідуся з бабусею, вони мене виховували, і вони дуже любили ходити по гриби. Тому часто ми подорожували на машині кудись виключно по гриби, а щоразу, коли приїжджали на дачу — ходили в ліси, які поруч. Так я навчилась розбиратись в грибах і травах ще змалку. Сама я по гриби ніколи не хожу, зазвичай це або сімейна вилазка в ліс, чи на дачу, або похід з друзями.
— Дуже люблю збирати гриби. Вінниця — не Карпати, де тобі трапляються виключно білі гриби — тут багато груздів, опеньків, сироїжок, та моховичків. І знайти три білих гриба на відро — за щастя, а великих — тим паче!
Бабуся Ані з карпат, дідусь — з Житомира, і обидва грибники до глибини душі, тому на гостинах у рідні дівчина теж часто ходить по гриби. А у Вінниці разом із дідусем вони виїжджають на грибне полювання в бік Бучми, Стрижавки, Медвежого Вушка.
— В Житомирі готують традиційну весільну юшку з сушених грибів та риби. У родині ми варимо її взимку, це наш звичай, — ділиться Аня.

Illustration

Вінницький РАЦС

За словами дизайнерки, РАЦС потрібно осучаснити. Можна залишити будівлю і зробити її арт-об’єктом.

— Була там на весіллі в подруги, і йти туди ще й на власне весілля я точно не хочу. Є монументальність простора і велика, яка надихає. А є така, що «грузить». РАЦС — це другий випадок.

Чого не вистачає району

— Місту й району не вистачає свідомих людей. Дуже дратує, як люди ставляться до правил. Є люди, які плюють на наслідки й роблять по-своєму. Це стосується правил дорожнього руху, сміття, сплати податків.
— Мені неприємно розуміти, що я щось роблю для рідного міста, а потім якісь вандали валять лавочку або крадуть кота з Київського мосту. Знаю, що люди викопують троянди з міських клумб. Навіщо? Це ж зроблено для всіх!

— Ти відчуваєш причетність, але потім приходить хтось — навіть не вінничанин — і виламує цю лавку. Ти можеш платити податки, робити внесок у рідне місто, але коли ти стомишся і захочеш присісти — тобі навіть не буде де відпочити. Це дратує.

Людей можна провчити й покарати тільки копійкою. Не всім соромно, не всім небайдуже. Якщо кожного штрафувати — рано чи пізно навчаться.

Illustration

Про ідеальний вуличний простір

— Мені подобається Соборна навпроти міськради. Алея на Замостянській теж подобається, вона візуально комфортна. Цей візуальний комфорт впливає на настрій людини, та на життя загалом. Коли ти бачиш закинуті напіврозвалені похмурі будинки — це проростає в тобі. А от алея створює настрій. Візуально дає тобі приємне тепле відчуття.
— Раніше я не бачила тут стільки людей, а зараз усім хочеться тут прогулятися. Це помітно.

Люди стануть щасливішими, якщо їх буде оточувати щось красиве.


Illustration

Про професію та візуалізацію мрій

Аня завжди мріяла бути дизайнером, тому питання вибору професії навіть не стояло. Спробувала свої сили в моделюванні одягу, інтер’єр і ландшафт, і поки вчила останнє — знайшла себе у графічному дизайні.
— Дизайн, як візуальна комунікація бренду з його цільовою аудиторією — досить цікавий процес, який захоплює, надихає, поглинає повністю і ти твориш щось нове, інакше, твориш якусь частину цього світу і цієї реальності. Іноді я на якусь секунду прямо бачу як має виглядати упаковка, яку обговорюю з клієнтом, іноді деякі ідеї логотипів мені сняться і потім їх затверджують без жодної правки. Це обумовлено тим, що основний дизайн-процес відбувається в голові дизайнера, а мозок наш працює цілодобово.
Я вірю у візуалізацію мрій і прописування мрій та конкретних цілей на рік, два, три, десять вперед. Я не можу на своєму досвіді пояснити, як це працює, але коли я чогось прагну, як от вдихнути після глибокого занурення під воду — це стається. Головне — бути есенціалістом, чітко бачити ці цілі та відкидати все зайве, що не приводить до них. Як в житті, так і в дизайні. 

Іноді клієнти замовляють зовсім не те, що їм потрібно насправді. А я бачу головне, що в цьому макеті має бути. Раджу, робимо — всі задоволені.


Illustration

Людський фактор в роботі

— Насамперед я дивлюся на людину. Є люди, які просто хочуть перекинути на дизайнера всю відповідальність. А якщо це розробка фірмового стилю, бренд-дизайн, участь власника бренду є обов’язковою.

Дизайнерка розповідає, що до неї приходять завдяки «сарафанному радіо», біржам фрілансу та соцмережам. Є постійні клієнти, які радять її роботу іншим. З’явилася необхідність фільтрувати проєкти і клієнтів.

— Не можна братися за проєкти, у яких ти нічого не розумієш. Тому що дизайнеру ніколи не може бути байдуже. Якщо ти робиш що-небудь, щоби просто здати проєкт і отримати гроші — цей дизайн не буде працювати і його сенс втрачається. Цим часто грішать у поліграфіях, тому що там мало дизайну, розробки та штормінгу.

Професійні табу

— Є проєкти, над якими я не хочу працювати. Студент медичного університету запропонував зробити візуал для боїв тварин на його батьківщині. Це бої собак, півнів. Мені вистачає кількох фотографій, щоби зіпсувати собі настрій на тиждень. Тому від проєктів про жорстокість чи насильство я відмовляюся, — зізнається дизайнерка.

Illustration

ТОП-3 улюблені проєкти

Бренд-дизайн — це повноцінна розробка візуальної айдентики бренду. Це трохи більше, ніж просто графічний дизайн, оскільки бренд-дизайнер працює зі смисловими полями та асоціаціями зі сторони. Також для того щоб стати бренд-дизайнером, потрібно довести до автоматизма графічний дизайн, та базово вивчити такі суміжні області, як маркетинг, психологія та підприємництво Повноцінний рендинг можна зробити тільки в синергії із маркетологом та власником компанії. Ми запитали вінничанку, якими трьома проєктами вона найбільш горда.
Сенс дизайну в тому, що ти робиш абстрактні речі візуально зрозумілими людям.
— Мені дуже подобаються проєкти, які я робила з Креативним простором «Артинов» та для приватної гімназії Дельфін. Це брендовані футболки та еко-торби, стаканчики, а також верстка газети, ілюстрації з історією міста. Підтримую те, що «Артинов» використовує фірмовий шрифт бренду Вінниці від геніальної агенції Fedoriv.

Illustration

— Другий проєкт — це дизайн упаковки товарів. Ми працювали з відрізними та зачистними дисками для різки металу. Фішка продукту в особливому друці, який запікається за температури у 400°C в печі на заводі. Мій клієнт зателефонував мені й повідомив, що запас товару, який ми зробили на пів року, продали за день. Це був дуже крутий показник.
— Дуже хотіла б похвалитися ще одним проєктом із відомим міжнародним брендом, але, на жаль, не можу. Я робила для них дизайни протягом трьох років і вони погодилися на те, щоби я розмістила ці роботи в портфелі. Однак в останній момент власники бренду відмовилися і вказали, що брендингом займалася його власниця і команда італійських дизайнерів. Ця прикра історія навчила мене завжди мати документальне підтвердження всіх домовленостей із клієнтами. Тепер я не роблю жодної роботи, яка не йде в портфель. Я працюю на себе, а значить на своє ім’я.

Illustration

25 лютого у Artinov School Аня запускає авторський курс з бренд-дизайну «PRO дизайн». Дизайнери-джуни, які хочуть підвищити свою кваліфікацію все ще можуть долучитися.

Інші наші історії

Не вперше та не востаннє ми пишемо про локації, де мистецтво перетинається з глядачем

Illustration

«Я особисто займаюся тим, що шукаю усі вогнегасники»

Про AIR ГогольFest 2019

Як на основній локації міста — заводі «Кристал» — організовані заходи безпеки, чи притаманна Вінниці так звана «містечковість», і яким чином проходить відбір локальних проектів

Illustration

«Мистецтво все лікує»

Про «SUN Територію»

Олександра Венславовська розповідає , якою буде локація нового фестивалю, і чому варто провести свій вікенд на межі міста і лісу замість звичного нам центру

Illustration

«Нам потрібно посилено вчитися»

Про мистецтво

Максим Демський, ГогольFest — про те як не впустити «треш» до культурного простору та змінювати країну на краще

Ми у соцмережах

Залишаймося на зв'язку!