Юрій Артоуз — про Uber у Вінниці, тварин у салоні та детективні історії

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал створено за підтримки Креативного простору «Артинов»

Як Uber заманив до себе
— Все дуже банально і через гроші: хотілося заробляти не п’ять-вісім тисяч гривень, а трошки більше. Восени виповниться 2 роки, як я почав тут працювати. Десь 2 роки тому я знайшов оголошення — тоді якраз у Вінницю зайшов Uber. Я ніколи у сфері таксі не працював до цього, але у мене була тоді машина, бо я до цього займався машинами.Було авто, яке я не хотів продавати, на якому хотів попрацювати, знайти з цього вигоду.

Я почав працювати, тому що в оголошенні йшлося, що досвід у сфері перевезень не потрібен. Коли прийшов час їздити, це виявилось трошки сумно, тому що було дуже багато вулиць, яких ти не знаєш. Деякі вулиці переіменували, окрім цього геолокація в Убері дуже погано працює. Тому іноді ти приїжджаєш на одне місце, люди йдуть на інше, але це все досвід.

Протягом перших кількох місяців на Убері були класні бонуси, тому можна було заробляти близько 40 тис грн. Знаю, що перших три-чотири місяці до Вінниці приїжджали люди з усієї України, щоб заробляти на Убері. Не було потреби їхати нікуди за кордон заробляти, ось в Україні можна — просто в іншому місті.

Спочатку мені було важко: доводилося їздити по 10–12 годин на добу. Пізніше — 7–8 годин. Але поки я навчився їздити нормально, бонуси скінчилися. Але то нічого — все одно Uber постійно додає якісь нові фішки — цим він мені й цікавий. Застосунок себе зарекомендував для мене як гарний спосіб заробітку, як робота, яка приносить задоволення. Якби в нас ще всі їздили за правилами і дотримувались ПДД, було би все дуже шикарно.
Про відповідальність водія
— Ти їздиш, возиш малих дітей, вагітних жінок, і це все відповідальність, яка дійсно потребує якоїсь уваги постійно на дорозі, коли ти працюєш. Але до цього звикаєш, і ти просто повинен розуміти, що кожна людина, яка сідає до тебе в машину, має проїхати однаково комфортно, хто би це не був. Тобто ти маєш просто постійно їхати нормально, ось і все, дотримуючись правил дорожнього руху, режиму швидкості та інших вимог до водія.
Чи порадить Uber своїм рідним та близьким
— Однозначної відповіді немає. Якщо бути впевненим на 100% — напевно це буде дуже сильна заява. Мене завжди всі питають, чому я на Убері їжджу? У мене завжди одна і та сама відповідь, одна-єдина: «У всіх є стереотип, що водій таксі — це той, що розвозить п’яних з кабаків, неадекватних людей, з якими ти можеш мати якись конфлікт в машині або поза нею. Uber цей стереотип повністю ламає».

Таких випадків за 5,5 тисяч офіційних поїздок (а їх більше можливо десь на тисячу), були одиниці і вони були не такі страшні, як можна собі уявити. Тобто, я вважаю, що Uber користуються адекватніші люди, ніж звичайним таксі. Це не якісь алкоголіки, які дуже буйні, і ти не знаєш, що робити, аби провезти їх ці два-три кілометри, щоб вони не зробили нічого з машиною і з тобою.
Про цільову аудиторію
— У мене є жарт з приводу цього (а можливо, це й не жарт, просто факт): на звичайних вінницьких таксі возять, як правило, з «кабаків» людей напідпитку, тобто так би мовити «з перегаром», тоді як на Убері їздять айтішніки. Я знаю вже практично всі IT-офіси у Вінниці, до яких я дуже часто приїжджаю і забираю навіть одних і тих же людей. І айтішніки завжди розраховуються карткою, вони майже ніколи не розраховуються готівкою.

Застосунком користуються дуже багато молодих людей. До речі, батьки викликають своїм дітям Uber, оплата проходить безготівкова. Вони, по-перше, бачать, коли приїжджає машина, яким шляхом я їду і везу їхню дитину, чи вона вчасно приїжджає додому. І батьки знають точно, що дитині не скажуть на 50 грн дорожче, ніж це було — просто знімуться кошти, які були за тарифом. Таку систему я вважаю дуже зручною для користувача.

Не розумію водіїв таксі, які не переходять до таких сервісів як Uber, Uklon, Go-Go. Додатків, за допомогою яких ти можеш викликати автівку, якщо говорити про міста-мільйонники, є дуже багато. Це працює в усьому світі, і це одна зі сфер, яка просто перетворюється на щось нове. Вважаю, що це наступний крок до модернізації у сфері перевезення.

Це дуже класно, що в нас в Україні є ця можливість, і в нашому місті з населенням близько 500 тис осіб ти можеш їздити і як пасажир, і бути водієм. На Убері можна заробляти досить непогані гроші, в порівняні навіть з Європою.
Про акаунт водія Uber та важливість рейтингу
— Можу похизуватися: у мене є акаунт, в якому 5513 виконаних поїздок, і при цьому оцінка 4,99, вчора було 4,98. Це дуже велика кількість поїздок. От мені написала якась дівчина, я не пам’ятаю, хто це: «Дякую, вислухали». У відгуках пишуть «Все дуже добре», «Дякую», «Спасибо» — таке от пишуть, дуже приємно.

В моєму профілі зазначено, що я знаю англійську, можу спілкуватися з іноземцями. Оцінки, до речі, добре допомагають у питаннях безпеки: я беру вночі на Убері пасажира з рейтингом не менше ніж 4,8. Нівіть коли з рейтингом 4,2 клікають, я таких людей не беру, бо їм колись за щось поставили одиницю або двійку. Можливо несправедливо, можливо водії були неадекватні, — але краще перестрахуватися.

Треба дивитися і на кількість поїздок. Бо якщо це 5 поїздок і тобі за них поставили три 5-ки, — то це такий собі варіант. Так само з пасажирами: людина коли реєструється, в неї 5 балів стоїть. Часом, трапляється дуже незрозумілий чувак, у якого стоїть 5. Сідає до машини, каже «Здрастє, я тільки зареєструвався!» Єдиний недолік в Uber — те, що він ставить «п’ятірки», коли людина реєструється.
Pet-friendly
— Мені дуже приємно, коли люди попереджають про те, що їдуть з тваринкою. Коли викликають і одразу телефонують: «Ми з котом», або «Ми з маленькою собачкою» — немає питань. Щоправда, одного разу до мене у багажник запхали великого лабрадора. Та компанія була напідпитку, тому я не хотів йти на конфлікт, їх просто треба було трошки потерпіти. Вони не були буйними, просто я досить довго чекав, але зрештою провіз їх 500 метрів. Коли люди сідають і садять собі під ноги мопса або кота — немає жодної проблеми.
Про курців у салоні
— За 5,5 тисяч поїздок у мене ніхто не курив у салоні — я великий противник цього. Курять лише IQOS з повністю відкритим вікном — від нього мінімальний запах, який не схожий на цигарки, і практично відсутній дим. Інколи це може бути електронна цигарка, яка не залишає запаху в машині. Це було раз чи двічі, коли ми з пасажиром потоваришували під час дороги.
Про культуру чайових
— Чайові залишають здебільшого тоді, коли розраховуються готівкою. По безналу це буває рідко, хоча у додатку є така функція. Я до цього ставлюся нейтрально, тому що у мене є ціна поїздки. Якщо людині сподобалась поїздка і вона має бажання та має змогу дати мені «на чай» — будь ласка. Якщо ні — віддаю решту до останньої гривні, і на це не ображаюсь.

Інколи чую історії про те, як водії не хочуть віддавати решту з 40 гривень, коли поїздка коштувала 39 гривень. Це трапляється, коли ти везеш студентів-іноземців з медичного університету: індусів, пакистанців. З ними потрібно розраховуватись до гривні, тому що у них так прийнято. Деяких водіїв це дратує. Але я цього не розумію: якщо вартість поїздки 39 гривень, чому я маю вимагати більше?

Аналогічно з поїздками за місто. Я ніколи не змінюю тариф, не змушую клієнта платити більше. Розумію, що я на цій поїздці не дуже багато зароблю, але завтра візьму дуже класне замовлення. В Убері є колообіг замовлень. Просто потрібно ставитися до людей нормально, поводитися прийнятно, везти їх з комфортом.
Про водія, який співає караоке за кермом
— Можливо, це його фішка. Я вважаю, є місце для всього. Не думаю, що він продовжив би співати, якби його попросили не робити цього. Інколи люди просять увімкнути музику гучніше, бо вони їдуть на дискотеку.
Про ситуації на дорогах та дотримання ПДР
— Є водії, до яких сідаєш, і тобі страшно з ним їхати. Я їжджу за правилами, прошу усіх клієнтів, щоби пристібалися. До речі, цікава штука: місяць їжджу на новій машині, і кожного, хто сідає попереду, прошу пристібатися. Було двоє людей віком 25–35 років, які взагалі не знали, як надягати пасок безпеки. Вони надягали його за голову, ледь не душилися. Тоді зрозумів, наскільки складна ситуація з безпекою на дорогах.

Дехто розповідав, що за правилами дорожнього руху пристібатися не обов’язково, і взагалі за це не штрафують. Дехто питає: «А що, поліція за рогом стоїть, так?» Але ж це треба робити для себе, а не для когось!

Раніше я теж не пристібався. Напевно тому, що не пристібався батько. Але з часом взяв собі за правило пристібатися завжди, не лише під час руху трасою. І турбуватися про своїх пасажирів — це нормально. Особливо, коли везеш дитину — треба пристебнути її навіть на задньому сидінні.

Гості з Києва або інших міст-мільйонників мені часто кажуть: «Розслабся, у вас шикарний рух». І це правда. Тому що у Києві повний хаос, умови подібні до Індії, як мені здається. Добре, що у Вінниці є повага на дорогах, водії пропускають один одного та пішоходів.

Ясна річ, бувають неприємні ситуації, але не варто стресувати з цього приводу або винуватити країну. Хочеш щось змінити — почни з себе. Рухайся на автомобілі так, як би ти хотів, щоб рухались інші. Я не ідеально кермую, але прагну цього. Намагаюся їздити так, як дозволено, і так, як буде безпечно для моїх пасажирів та для водіїв навколо.

У нас в місті є дуже велика проблема з пішоходами. В людей немає інстинкту самозбереження. Говорю це серйозно, тому що багато людей не дивляться наліво-направо. Як я можу зрозуміти, чи зупинятися мені, якщо людина навіть не стишує ходу, сходячи на дорогу? Якщо я розумію, що вона збирається перейти дорогу — завжди зупиняюся. Але є випадки, коли пішохід швидко рухається тротуаром, і так само швидко починає переходити через дорогу. Пішоходи часто не розуміють, що водію важче зупинити авто, аніж людині зупинитися перед «зеброю».

Тому потрібно їздити обережніше. Водії з інших міст, які їздили Вінницею на власному авто, часто казали, що вони в шоці від наших пішоходів. Саме через недалекоглядних пішоходів з’являються нахабні водії. Я вважаю, що це дуже пов’язано. Оскільки немає поваги від пішоходів — її немає від водіїв.
Про те, як довелося працювати Uber-детективом
— Дві історії одразу виринають із пам’яті.

Перша — одна з найбільш неприємних поїздок. Вночі я взяв людину із оцінкою 5 на Західному Автовокзалі. Там була повністю адекватна людина, що вела свого абсолютно неадекватного товариша, в котрого в руках пляшка пива. Чоловік напідпитку сів до машини. Це було за 23:00, а мені опів на другу ночі вже треба було бути біля Петроцентру, бо ми вирушали до Львова автобусом. Ми виїхали з міста, чоловік заснув дорогою. Довелося завернути до і проїхати у самий його кінець по дуже поганій дорозі. Чоловік починає розповідати про те, який він «блатний», що він «тримає» півсела, розпитувати, з якого я района і обіцяти, що «все порішає». Під час цього він розливає півпляшки пива мені на коврик.

Ми приїхали до будинку, я озвучив суму. І коли клієнт почав шукати гаманець, виявилося, що у нього немає грошей. Мені довелося зайти вслід за ним до подвір’я, вибігла дружина цього чоловіка, забрала його до хати, попросила вибачення і розрахувалася зі мною. На автобус до Львова я все-таки встиг, усе обійшлося.

Друга історія не прямо стосується моєї роботи на Убері. Я ходив на заняття з англійської до «Артинова». Одна із дівчат моєї групи — Настя — працює у готелі «Франція». Одного разу після заняття мені подзвонила Настя, і сказала, що до них заселився іноземець з Великобританії. Він забув iPhone XS в Убері, і водій поїхав, тепер його важко знайти. Настя запитала, що робити, бо поліція нічим не може допомогти.

Ми почали розплутувати проблему «по гарячих слідах», бо це сталося півгодини тому. У гостей готелю був Macbook, за допомогою якого вони могли відслідкувати місцезнаходження телефону. Ми гралися у Шерлока Голмса: сіли утрьох до мене в авто і заїхали на Бучми. Коли ми зупинилися, британець впізнав у автівці, що стояла під будинком, потрібну машину.

Ми зайшли на подвір’я приватного будинку, постукали у двері. Водій тієї машини відкрив двері і злякався. Ми повідомили про проблему, чоловік відкрив задні двері машини — айфон просто лежав на задньому сидінні. Той чоловік просто не розвертався і не дивився, чи нічого не залишилось на сидінні, тому сам не знав. Британець вискочив, почав обіймати та дякувати. Так завершилась історія. Я був дуже задоволений, що зміг допомогти.