Олександр Никитюк про життя в центрі міста, мурали і мистецтво

В рамках проекту «Свій район» продовжуємо розмови з вінничанами про життя на районі, переваги та недоліки, а також справу життя.
Олександр Никитюк — художник, менеджер сучасного мистецтва, засновник і голова правління громадської організації «Лабораторії актуальної творчості». Куратор проекту Vin Art City.

Illustration

Авторка: Альбіна Курбанова

Матеріал виходить в рамках проекту «Свій район» за підтримки Креативного простору «Артинов»

27 вересня, 2019МІСТО, СПЕЦПРОЕКТИ


Зустрічаємося з Олександром біля входу в «Скайпарк». Скуйовджене волосся, на правій руці свіжі плями від фарби. На ньому чорна футболка з принтом: череп в палаючих окулярах з написом i've seen the summer season. В голосі чутно бадьорість. Забігає випити кави в найближчу кав’ярню. Паралельно розповідає про мурал, який щойно закінчили на вулиці Стельмаха.  
— Сьогодні вже зробив останні штрихи на прохання мешканців. Очі замість карих — блакитні. Губки піднявся підмалював червоним. Спустився, кажу, «я більше не полізу на цю стіну». Потім ще меблі допоміг потягати, дивлюсь на годинник, а вже час до вас бігти. 
До дня міста резиденція «Vin Art City» намалювали 5 муралів. Один з них, про який розповідає Никитюк, називається «Культурний код» авторства Олександра Марченко. На ньому зображена дівчина, що сидить в квітах і підставляє руку до голубів. Квітка — основа орнаменту. А орнамент і є культурний код, в якому закодовані всі сенси українських реалій.
Як каже художник, мурали створюють для людей. Ескізи, з якими йдуть до мешканців будинку, перед цим затверджують з виконкомом міськради.
— Приходимо до мешканців. Тут усе природньо. «Нам не подобається». І тут виникає питання: а що ж вам подобається, що б ви хотіли бачити? — Відповідь як правило починається так: «небо, стоїть шевченківська хата і мальви». В будь-який дім підійдете — вам так і скажуть. На Стельмаха, 47 відзначилися. Коли представили їм ідею «Культурний код», сказали, що подобається.

  • Як відбувається відбір художників та ескізів

    Раніше процес відбору художників відбувався за конкурсом. А це, як каже Олександр, жорсткі рамки.
    — Художник просто надсилав ідею і вона вигравала. Усі за неї проголосували, класно. Він приїжджає і бачить, що це не то. Не те місце.

    Ліверпуль

    Тому правила змінили і створили резиденцію. Її учасники рекомендують людей, які можуть бути і не художниками, але в них є ідея. Окремо відбирають художників, оцінюючи їх портфоліо та досвід роботи. Тобто є автор ідеї, виконавці (учасники резиденції) і відповідальні за проект в цілому. Олександр Никитюк як куратор конкурсу відбирає художників, відповідає за якість нанесення малюнків.

  • Будинок під стінопис: Процес відбору


    Ліверпуль

    Чули від людей, що малюнки наносять на неутеплені будинки і потім, коли починають їх утеплювати, псують мурали.

    — В нашому місті мурали малюють на стінах, які або не потребують утеплення, або вже утеплені. Vin Art City — проект виконкому вінницької міської ради. Тому задіяні департамент житлового господарства, департамент архітектури. Там володіють інформацією про технічний стан стін, тому радять нам ті, які підходять. Ми в свою чергу пропонуємо малюнки і тематику, яка прикрашатиме стіни.

    Департамент культури міськради відповідає за креативну частину, сам малюнок та його виконання.

  • Перші мурали та Vin Art City

    В 2015 році на вулиці Соборній з'явився перший великий мурал. На фасаді обласної бібліотеки ім. Тімірязєва намалювали «Зерно всесвіту». Стріт-артом займалися і раніше, але це були маленькі стінописи, візуальні інтервенції. 

    Ліверпуль

    Малювати мурали — це необхідність?
    — Є попит у населення. Коли ми малюємо мурал, приходять мешканці з інших будинків і запитують, чому саме цей будинок обрали, а не їхній. Деякі цікавляться, скільки коштує. Мабуть, щоб скластитися коштами і зробити мурал на фасаді свого будинку. Коли мешканці багатоповерхівки, яку обрали для стінопису, дізнаються, що це за бюджетні кошти — думають, що їх будинок особливий. Радіють цьому. Однак, попри радість, вони дуже втручаються в проект і впливають на тематику. 

  • Майстерня художника

    Тим часом завертаємо у внутрішній дворик будинку митця, щоб побачити межу міста, точніше стародавні залишки муру, який виходить прямо на подвір’я художника. Там біля сходинок уже зустрічає рудий кіт Ганс.
    Олександр Никитюк живе в центрі з 1998 року. Раніше мешкав на Соборній, там, де зараз знаходиться готель «Франція». Але через те, що помешкання почало в прямому сенсі провалюватися в підземелля, Олександр погодився на пропозицію власника готелю переселитися у квартиру на вулиці Козицького біля Вежі. Нині на місці колишнього житла Никитюка знаходиться підземний ресторан Mont Blanc готеля «Франція». 

    Ліверпуль

    На Соборній знаходиться майстерня художника, де він проводить більшу частину життя, а на Козицького — спальне місце. Тому саме з майстерні ми почали прогулянку центральними вулицями.

    — Я б не сказав, що тут багато людей. Не всі можуть заїжджати машинами. Вдень транспортний рух Соборною обмежений. Великий плюс, що немає світлофорів і можна спокійно ходити, знаючи що «пішохід завжди правий». Водій має зупинитися, щоб пропустити пішохода.

  • Про гостей

    — Оскільки курую безліч мистецьких проектів, до мене часто приїжджають гості, зокрема художники. Жоден з них не сказав, що йому у Вінниці погано. Вони навіть не очікували, що їм буде так зручно і комфортно. Зупиняються в хостелах, готелях, або в мене в майстерні. Там є диванчик для відпочинку.

    Ліверпуль


  • Про звичайні будні та щоденний маршрут


    Ліверпуль

    — Мій маршрут починається від вулиці Козицького 6, і пролягає через Скайпарк та вулицю Соборну. Ходжу так кожний день по кілька разів. Туди-сюди. За моїми підрахунками на цьому шляху разів 10 просять «дай закурити». І це за один прохід. Мені важко пройти повз. Це ходіння іноді затягується на годину, адже зупиняєшся поговорити з одним, іншим. З другого боку це допомагає мені організовувати якісь мистецькі заходи.

    Поки я пройшов цю невелику відстань — вирішив купу справ. Через такі нетворкінги в мене вже заплановано купа зустрічей і запрошень. Так менше енергетичних ресурсів витрачаєш. 

  • Зручності, які поряд

    — Поряд багато кав'ярень, столових, тому можна і не готувати. Я вийшов, і тут одразу за рогом знаходиться, приміром, «Калина». Поруч «Пиріжкова», що колись була бульйонною. Бульйонну пам'ятають усі. За часів студентства ми їздили сюди після пар, пили бульйончик зі смачними пиріжками. До речі, пиріжки так досі і продають, і на смак вони такі ж як і раніше.

    Ліверпуль


  • Центр Вінниці: Транспорт

    — Зручна транспортна розв'язка. Трамваї, тролейбуси, маршрутки. Можна в будь-яку точку Вінниці поїхати. І до вокзалу рукою подати, можна навіть пішки дійти. Географічно розташування зручне.

    Їжджу тільки на громадському транспорті. В мене немає машини. По-перше, через поганий зір, по-друге — художник, відволікаюся. Тому можу стати великою проблемою на дорозі для людей. Зважаючи на те, що я мешкаю в центрі, мені й не потрібен власний транспорт. Все ж поряд. Якщо є потреба, користуюся різними видами таксі, наприклад, Uber.

    Ліверпуль


  • Про улюблене місце для відпочинку

    — Люблю прогулюватися до Південного Бугу. Туди, де менше людей. Приємно відпочивати на Кумбарах, просто постояти там кілька хвилин, поспілкуватися з природою.

    Раніше можна було потрапити на острів «Фестивальний». На жаль зараз туди так просто не дістанешся. У Центральному парку приємно, біля Вежі в сквері Козицького, де Європейська площа зараз. Там постійно грають музиканти, і взагалі цікаве середовище, ніби на Арбаті знаходишся або на Андріївському узвозі, тільки вінницькому.

    Ліверпуль


  • Магазини vs Ринок

    — Ринки «Урожай» і Центральний розташовані рівновіддалено. Часто там буваю тому, що мені постійно потрібні якісь матеріали. В «Епіцентр» не завжди люблю ходити тим паче, якщо потрібно купити якусь одну баночку фарби. Краще збігати на ринок і купити там. 

    Ліверпуль

    Є Сільпо, поряд Варшава. Магазинчиків багато. Якщо в одному чогось нема, то в іншому точно є. Приміром, часто купую корм для котів. В майстерні живе кіт Ганс. А на Козицького — кішка Ліза породи сфінкс. Туди йду, купую їжу Лізі. Сюди — Гансу їжу. 

  • Проблеми центру

    — Проблема хіба що в старих будинках і, відповідно, комунікаціях, інфраструктурі. Але потроху міняють зношені труби. У моєму будинку застарілий водопровід, тому і вода іржава з крану тече. Але я тут воду і не використовую, купую в магазині. Потреби міняти комунікації в мене поки що немає. 

    Ліверпуль

    Ще коли йдуть дощі, тут ріки течуть, і пройти неможливо. Знов-таки, історично так склалося.

    В будинку на Соборній немає ОСББ, а на Козицького я голова ОСББ будинку №6. Там зараз проходить утеплення за програмою енергоефективності, де передбачено співфінансування за рахунок міського бюджету та власних коштів ОСББ та ЖБК у пропорції 70/30. Цього місяця, напевно, закінчать ремонт. 

  • Про те, чому не планує переїжджати

    — Мене часто запитують, чому досі не в Києві. Але навіщо мені до Києва. Там душно, бетонні джунглі. А тут місто для творчості та натхнення. Навпаки, я б волів бачити Вінницю як місто для творчих людей. До прикладу, людині потрібно написати літературний твір або зробити наукове відкриття. Приємно поїхати для цього до Вінниці і зробити це тут. Бо не шумно, ніхто не поспішає. 

    Ліверпуль


  • Талановиті митці — чи бідні вони?

    — Художники незаможні в усьому світі. Я був у Парижі, там полотно і фарби коштують дорожче ніж деякі картини, які продаються на Монмартрі. Це проблема усього світу. Ван Гог за своє життя не продав жодної картини. Є ринок сучасного мистецтва. Міжнародний ринок. І є художники, рейтинг яки впливає на заробіток. 

    Ліверпуль

    Але багаті художники також є. У Вінниці це Володимир Козюк. Він дорого продає свої роботи і вважається заможною людиною, хоча теж художник. Є інші не менш талановиті художники, але в них погані менеджерські якості. Чекають поки до них прийде добрий дядько і нагодує, знайде роботу, клієнта. Ми живемо в такому капіталістичному суспільстві, де щоб заробляти, потрібно мати якості менеджера. Просувати себе на ринку.

    Яким би ти не був талановитим музикантом, поетом, письменником, ніхто не прийде і навмисно тебе не шукатиме. Таких програм пошуку талантів немає ніде взагалі. Є здорова конкуренція на ринку — на ринку мистецтва теж. Якщо ти зайняв якесь місце на цьому ринку, то матимеш попит. А якщо сидиш, нічого не робиш і називаєшся художником — то кепські справи. 

  • Як суспільство сприймає сучасне мистецтво?

    — Взагалі мистецтво завжди існувало для культурних еліт. Або заможних еліт: королі, князі. Сьогодні — для буржуазної культурної еліти. Скільки в нас бібліотек, виставкових залів, музеїв, театрів. Тобто це люди, які працюють в сфері культури і професійно цікавляться мистецтвом. Таких приблизно 10 % від усього майже 400-тисячного населення міста. А це вже багато. 

    Ліверпуль

    — Людина торгує в наметі, продає панчохи, але на День міста вона приходить і споживає мистецький продукт: музику, театральні вистави — всі форми, які з'являються на цих святах. «Мистецтвом» можна назвати практично все. Але при цьому важливий його рівень. Мистецтвом вважається і те, що на базарі сидить бабуся, котра продає картини: гусей, лебедів, русалу з оленями. Спектр великий — від неї до Івана Марчука.

  • Чи засмучує те, що більшість людей обирає низькосортне мистецтво

    — Мене не засмучує, бо це природно. А відсотково воно не змінюється поки існує людство. Завжди є елітарне мистецтво, найвищі мистецькі форми. А є примітивні наївні форми мистецтва. І більшості звісно подобаються наївні форми тому, що люди не можуть професійно оцінювати такі роботи. Вони не є експертами. 

    Ліверпуль

    Як людина, яка продає панчохи на базарі може бути експертом в кінематографі? Вона дивиться те, що їй пропонують. А пропонують продукт, який розрахований саме на таку аудиторію. Вона що, захоче дивитися картину «Іван Грозний вбиває свого сина»? Ні, вона захоче дивитися «Операція „И“ та інші пригоди Шурика». Щось веселе, добре, яскраве, щоб відпочити і де не потрібно замислюватися над серйозними речами. 

  • Меми як популяризація мистецтва — це добре?

    — Не досліджував цю тематику. Гадаю, що непогано. Будь-яка згадка про твори мистецтва — хороша тенденція. Бо це популяризація і чергове нагадування про мистецтво навіть в негативній формі. Якщо людина вже знайома з якимось твором мистецтва, потрапляючи в музей, хай навіть випадково, думає: «а чого б не подивитися цю картину, я ж про неї знаю». Сьогодні подивиться одну, завтра — другу, третю. 

    Ліверпуль

    Далі починає записувати, що знає, вести щоденник. Потім збирати альбоми по мистецтву. Одного разу, продавши чергову партію трусів або ковбаси, придбає картину на ці гроші. Спочатку одну, потім ще одну, і поступово людина стає колекціонером. А пізніше, коли колекція збільшується — галеристом. Показує, робить обміни, продає і купує картини. Таким чином формується арт-ринок.

    Коли є арт-ринок, художники стають заможними. З'являється попит на них. А поки арт-ринку, на жаль, в Україні немає. Він підпільний. Художники в більшості своїй продають свої роботи з майстерень або на замовлення.

    В нас чомусь хибна думка, що художники бідні. Не бідні. Усі забезпечені роботою. Якщо людина лінива і хоче поспати, то ніхто ж їй не винуватий.

Ми в соцмедіа