Віталій Янчик про подібність індусів та українців, «зажерливість» айтішників та комфорт Слов’янки


Віталій Янчик — тім лід однієї з відомих вінницьких IT-компаній, прихильник волейболу та їзди в особистому автомобілі. Чим Вінниця ліпша від Берліна, як живеться на Слов’янці й чого не вистачає рідному місту — у матеріалі з циклу «Свій район»

Illustration

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал виходить в рамках проекту «Свій район» за підтримки Креативного простору «Артинов»

20 січня, 2020МІСТО, СПЕЦПРОЕКТИ


  • Про «зажерливість» айтішників

    Віталій Янчик погоджується з тим, що культ IT дійсно є в Україні та пояснює чому. По-перше, світ дуже глобалізувався та діджилатізувався, і IT є в кожній сфері. Якщо років 10–15 тому було небагато місць, де людина стикалася з технологіями, то зараз вони супроводжують усе наше життя: від громадського транспорту, приймальні закладу, до роботи з базами даних, власного смартфону чи навіть інноваційного кухонного приладдя.

    По-друге, у IT-сфери висока монетизація. Причина популярності професії програміста — це високі зарплати. Це пов’язано передусім із тим, що ІТ-компанії працюють переважно з міжнародними замовниками й мають справу з іншою вартістю розробки, ніж до прикладу, компанію, що створюють рішення для українського бізнесу.

    Ліверпуль

    — З одного боку, айтішники дійсно працюють головою. Інколи, наприкінці дня ти відчуваєш себе офісним планктоном, — розповідає Віталій. — Якщо ти просто сидиш і не працюєш фізично — рано чи пізно поплатишся і виснаженістю мозку, і фізичним здоров’ям.

    З іншого боку, є професії, де розумні люди, які теж важко працюють, отримують ледь не в 10 разів менше. Тому певною мірою українським айтішникам дуже пощастило.

  • Про «галери»

    — Про «галери» я чув, але однозначно охарактеризувати якусь компанію, як галеру, мені важко. Можливо тому, що я вже 8 років поспіль працюю в одній компанії, і не мав великого досвіду «блукання» іншими офісами. Наші процеси мені загалом подобаються, а якщо є зауваження — вони розглядаються, а умови покращуються, — ділиться досвідом Віталій.

    Тім лід зауважує, що фанатично контролювати спеціалістів — неправильно. Завжди є кращі методи впливу на роботу та корпоративну культуру. Є досить прості способи оцінити, чи виконує людина свою роботу.

    Ліверпуль

    — Овертайми дійсно трапляються. Інколи ти не можеш відірватися, щоби подихати свіжим повітрям. Інколи треба затриматись на вечірній мітинг, бо клієнт зі США. Основна установка в роботі — це розуміння того, що айтішник — це сформована людина з розумінням відповідальності, а не працівник, над яким треба стояти «з кийком».

  • Про різницю в роботі між українцями та іноземцями

    Віталій має невеликий досвід роботи з замовниками-українцями. Здебільшого він працював з американцями та британцями.
    — Американців часто представляють індуси, які живуть у США вже 20 років. Це ніби не індуси вже, але й американцями їх важко назвати. Є специфічні моменти в роботі з ними, — розповідає вінничанин. — Інколи їх важко зрозуміти через специфічний акцент. Однак люди, які приїхали до США 25 років тому і пройшли шлях від низів до керівників IT-відділу — класні спеціалісти, з якими нормально працювати. Ці менеджери перш за все мають непоганий технічний досвід і ставляться з повагою до партнерів. Траплялися техліди, які були гарними спеціалістами.
    Як зізнається вінничанин, досвід робити з індусами — розробниками та тестувальниками-початківцями — трохи інший. Інколи девелопери мали і важкий для розуміння акцент, і гірші навички архітектурного проектування.
    З тестувальниками-індусами на стороні клієнта досвід роботи у Віталія 50/50. Одні не розуміли продукт, який мусили тестувати, і були недостатньо професійними. А інші якісно вправлялися з величезними об’ємами роботи, за короткий час працюючи і на вихідних. Проблема нерозуміння акценту є, але виникає лише в роботі з молодими спеціалістами:
    — Працювати з людьми, які розвивалися в чужій для нас культурі досить складно. Однак із розробниками-індусами українці мають дещо спільне — не завжди серйозне ставлення до корпоративних правил.

    Ліверпуль

    Коли вінничанин працював в американському офісі клієнта, з ним стався випадок, який розкриває очі на принципи роботи в американській компанії. У кожного співробітника там був окремий бейдж, що дозволяв пересуватися простором фірми. Однак українській делегації таких бейджів не видали, і колега-індус поділився з Віталієм своєю карткою, щоби зекономити час і не вести всю делегацію до security-офісу. Це вилилося в серйозний інцидент. «Благодійнику», що порушив правила безпеки, зробили попередження. На горіхи отримав і ментор української делегації. Віталій зізнається, що з його професійної точки зору це був промах.

    На думку розробника, у роботі з американцями може завадити їхня надмірна ввічливість:
    — Іноді це класно, бо тебе не образять, але інколи треба чітко розуміти, чи ти нормально виконав задачу, чи це звичайна чемність «бо так треба». Втім, із часом ти починаєш розуміти, де вдячність від душі, а де ввічливість.

  • Про податки для IT-сфери та ФОПів

    Навколо оподаткування у IT вже не перший рік точаться дискусії. Часом ситуація наближається до точки кипіння. У розмові з Віталієм ми дійшли думки, що наявна схема оподаткування в Україні має бути переглянута. Хлопець вважає, що зараз це недосконала схема. Податки надходять до місцевих бюджетів, але фактично це відносини фізичних-осіб підприємців із юридичною особою.
    — Айтішники мають платити трохи більше податків, ніж зараз, — напряму каже Віталій, і пояснює:— Податки ІТ-спеціалістів більші за рахунок абсолютного значення, але і відносне мало би бути більшим.
    За словами вінничанина, він не проти, щоби ці кошти дійсно пішли на підготовку нових спеціалістів. Адже зараз підготовкою нових спеціалістів галузі ІТ-компанії займаються самотужки.

    Ліверпуль

    — Наша компанія кілька разів на рік проводить спеціальну програму підготовки молодих спеціалістів — Boot Camp, набираючи групу учасників, які хочуть розвиватися в ІТ. По суті компанія готує спеціалістів для ринку. Можливо, якби рівень освіти відповідав потребам бізнесу й абітурієнти розуміли більше про майбутні професії, то компанії не запускали б такі проекти. Зараз же це реальна можливість для людини змінити спеціальність і життя загалом, — резюмує Віталій.

    Як це все працюватиме — інше питання. Якщо сплачені податки від ІТ надходитимуть до бюджету, а звідти — у ВУЗи, де все робитиметься «на галочку», — це погана схема. Таке зайве податкове навантаження просто «затулятиме дірки» та не принесе очікуваних результатів.

  • ВНЗ проти IT-кемпу

    За словами Віталія, попит на досвідчених айтішників зараз перевищує пропозицію, й українській галузі є куди рости. Фахівці сфери активно ділять своїми знання як всередині компанії так і за її межами, мовою ІТшника це knowledge sharing — поняття, що притаманне для ІТ галузі. Компанія у свою ж чергу також прагне до того, щоби «заточити» спеціалістів саме під свої потреби бізнесу, надаючи можливість навчатися в потрібному напрямку.

    Дехто з практиків, які довгий час працюють над проектами у великих компаніях, долучаються до викладання у ВИШах. Часто це виключно їхня власна ініціатива.

    — У Вінницькому Політесі свого часу на мій розвиток вплинув викладач, який паралельно працював в IT-компанії й розповідав важливі речі. Раніше там були окремі люди, у яких можна було навчитися, якщо ти дійсно цього хочеш. Тоді Політех не готував спеціаліста, який може відразу працювати в компанії без додаткового навчання. Не вистачало і практичних, і теоретичних навичок.

    Ліверпуль


    У нас був базовий предмет, який читав суворий викладач. Там була висока відвідуваність. Направду всі писали лекції під диктовку, не задумуючись. Ми з одногрупниками вклали багато часу у вивчення предмету, однак я не можу сказати, що хтось із нас після вивчення курсу став класним спеціалістом. Причина в тому, що давали непотрібну теорію, яка не мала користі без практичних навичок.

    Сьогодні ж деякі ІТ-компанії пропонують широкий вибір напрямів підготовки до роботи в ІТ. І це стає справжньою альтернативою навчання у вузі. Головне — зрозуміти, що тобі підходить найбільше, як далі розвиватись і постійно розвиватись у своїй спеціальності.

  • Вінниця айтішна: про привабливість регіону для життя та роботи

    — Колись я активно цікавився ринком праці й частіше відповідав рекрутерам. Були пропозиції, одна з них — у Польщі. Можливість виїхати за межі міста чи країни є в кожного айтішника, який поставить собі це за мету, — каже Віталій та пояснює, чому все ж залишається в Україні:

    — Айтішнику в Україні живеться круто. Зарплатня в порівнянні з іншими галузями дуже висока. Градація рангів у IT-сфері зовсім інакша. Якщо в Україні ти вже Senior, за кордоном ти будеш у кращому випадку Middle. Там твоя зарплатня буде такою ж, як у середньостатистичного працівника багатьох галузей. Сфера послуг в умовній Європі набагато дорожча, ніж в Україні.

    Вінничанин одразу зауважує, що в Україні є багато нюансів, які не влаштовують: не зовсім чисті вулиці, слабше відчуття безпеки чи недосконала транспортна система. У результаті все це потім стає поштовхом до суспільних ініціатив, коли люди власними силами прагнуть змін.

    З фінансової точки зору, айтішнику в Україні живеться комфортніше. Витрати в США були б у кілька разів більшими: оренда житла, податки, сфера обслуговування. Податки у Європі — 40 % від прибутку, у той час коли в Україні це ледь 10 %.

    — З податками в Україні замкнене коло, — зізнається розробник. — Усі, хто не платять, пояснюють, що за правильного розподілу і використання коштів платили би. А влада виправдовується, що в країні дефіцит бюджету, тому кращих умов годі й чекати.

    Ліверпуль

    — Мій знайомий, який виїхав до Європи, зараз купує квартиру в Берліні. Єдиний позитивний нюанс — це мінімальна кредитна ставка на купівлю нерухомості. Однак ціна трикімнатної квартири в Берліні — 400–500 тисяч євро. Якщо за кордоном айтішник виплачуватиме кредит років 30–35 (зважаючи на супутні витрати), то в Україні на це вистачить 3–5 років.

    З’ясувавши, чому маючи змогу перебратися за кордон, Віталій продовжує працювати в Україні, дізнаємося, чи зручна для життя Вінниця.

    — Переїжджати до іншого міста на зразок Вінниці — взагалі не бачу сенсу. Переїжджати до Києва заради більшої кількості компаній, теж не бачу сенсу, адже тут також є великі та малі компанії, а працювати можна і віддалено. Вінниця — це фактично одне з найкомфортніших міст України. Інфраструктурно вона добре розвинена, і поки що не має проблем міст-мільйонників — транспорту, загазованості, заторів.

    Основне, що грає роль — у Вінниці я народився та виріс. Якщо є конкретна подія — простіше на неї поїхати, аніж переїхати туди, де відбувається багато подій. Тим паче, до Києва 3 години. Вінниця — центр України: 6 годин — і ти в Одесі, 6 годин — і ти в Карпатах.

  • Вінницький нетворкінг та пошуки однодумців

    — З колегами з інших компаній ми спілкуємося. Але якось так виходить, що моя сфера спілкування — це і є айтішники. Інтереси співпадають.

    Знаю, що у Вінниці є офіційні зустрічі та нетворкінг. Знаю, що наша компанія це активно підтримує. Особисто я останні кілька років не приділяв цьому увагу. Хоча ініціативи QA-мітапів чи WebDev-мітапів непоодинокі. Туди запрошують усіх охочих. Це заходи, де спеціалісти однієї компанії діляться своїм досвідом і відповідають на тематичні запитання учасників.

    Ліверпуль

    Співрозмовник згадує, що влітку на «Батерфляї» проходить JS-Fest — IT-подія, до якої долучаються всі великі компанії Вінниці.

    — Але я також спілкуюся з не-айтішниками, проте розумію, що тем для розмови дуже багато саме з колегами. Навіть жарти та мемчики специфічні, — зізнається Віталій.

  • Вінницьке дозвілля

    — У Вінниці можна займатися спортом. Тут є хороші спортзали. Я іноді граю у волейбол. Раніше грав двічі на тиждень. Полюбляю піші прогулянки, зустрічі з друзями.

    Серед вінницьких локацій мені подобається оновлений проспект Космонавтів. Люблю, як готують м’ясо в «Стейк Хаусі» на Юності. Нещодавно в мене з’явився новий улюблений заклад «Нова Провінція».

    Ліверпуль


  • Громадський транспорт у Вінниці

    — Громадський транспорт у Вінниці хороший, але я палкий прихильник особистого автомобіля, — зізнається Віталій. — Це й особистий комфорт, і швидкість пересування. Мережа громадського транспорту зручна не в кожному з районів міста. Наприклад, на Поділля можна дістатися лише маршрутками. Також за містом живуть мої батьки. Тому без автівки мені було б важче діставатися до віддалених місць.

    Ліверпуль


  • Про Слов’янку

    За словами вінничанина, Слов’янка — це мікс приватного сектору, багатоповерхівок та підозрілих гаражів, які невідомо на кого зареєстровані. Ці гаражі хотілося б перевірити та окультурити.

    На запитання про паркувальне місце, співрозмовник каже, що автомобіль стоїть просто у дворі:

    — Це не комфортно, якщо приїздити з роботи пізно. Але зазвичай із парковкою проблем немає.
    Розглядаю варіант власного приватного будинку. Але й тут є свої нюанси. Навряд чи ти знайдеш приватний будинок на Слов’янці. Або ж ти насправді не матимеш приватності та комфорту, коли навколо тебе підноситимуться суцільні багатоповерхівки, а твій будинок стоятиме серед них, як на манежі в цирку. Скоріше за все, приватний будинок буде вже не на Слов’янці, а десь на Старому місті або в передмісті — у цьому є мінус.

    Ліверпуль

    — У моєму районі мені подобається те, що я можу вийти на прогулянку увечері, дійти до Келецької й почуватися при цьому комфортно. До Космонавтів, до Юності, до Вишенського озера. Це практично середмістя.

    Якщо жити на Академічному, ти прив’язаний до маршрутки 5А, яка ходить на Шкуринці раз на годину. Якщо в 8 не вийдеш — до 9-ї можна не виходити. Це тобі не трамвай щотрихвилини.

    Тут курсує нічна маршрутка, якою я раніше дуже часто користувався. З появою особистої автівки ця потреба відпала. Але я пам’ятаю, що в студентські роки ти дістанешся додому всього за півтори гривні в будь-який час доби.

  • Чого не вистачає Вінниці

    На думку Віталія, у літній період відчувається, що в місті не вистачає чистих водойм, пляжів та локацій для відпочинку в спеку. І зелені. Особливо на Поділлі.

    — У нас є парки, де достатньо зелені: Парк Дружби народів, Лісопарк, але зелені на вулицях хотілося б більше. Мене зараз дуже розчаровує наш Буг. Вінничанам по факту немає де купатися влітку, бо басейн — це зовсім не те. У басейн ти можеш і взимку піти, а влітку найбільше задоволення — полежати на березі річки на хорошому пляжі, покупатися в чистій водоймі.

    Ліверпуль

    Раніше я часто грав у волейбол та ноді потім купався на «Хіміку». Реставрація «Хіміку» — це добре, але Буг усе одно залишається брудним, про очистку річки я поки що лише чув.

    Як автомобіліст, вінничанин вважає за потрібне вирішити інфраструктурну проблему з додатковими мостами через Буг та виведенню додаткових доріг на окружну. Це дозволило б розвантажити мости та забрати багато автомобілів із міста.

Ми в соцмедіа