Олексій Петренко, директор незалежного театру «ХуліGUN» про погрози поліцією, ЛГБТ-вистави та недоліки великих театрів


Вінницькому незалежному театру «ХуліGUN» трохи більше року, однак його вистави відомі не лише містянам. Як виникла ідея створення театру, чому в трупі лише професійні актори та які проблеми переслідують команду — розповідає директор театру Олексій Петренко

Illustration

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал створено за підтримки Креативного простору «Артинов»

15 січня, 2020ЛЮДИ, ПРОЕКТИ


  • Про руйнування четвертої стіни і взаємодію з глядачем

    — Здебільшого всіх людей, які виходили до нас на сцену у виставі «Птаха-невдаха», ми залучали напряму. Глядач мусить переодягнутися прямо на сцені. Тому всі глядачі кажуть, що це наша підставна дівчина чи хлопець. Не вірять, що ми дійсно можемо когось узяти із залу на сцену й переодягнути його. Та й силоміць ми нікого не тягнемо.

    Глядачі піднімають руки. Якщо є один охочий — беремо одного, якщо двоє — робимо конкурс. Просимо заспівати пісеньку, затанцювати, розповісти вірш. Трапилася дівчинка, котра заявила: «Давайте зразу роздягатися буду». Вона й перемогла в конкурсі.

    Одна дівчина вийшла на сцену, але переодягатися відмовилася, бо вона неповнолітня. Навіть погрожувала нам поліцією. Ми хотіли її замінити, але просто переодягли її не так, як зазвичай.

    Ще один випадок був: на останній нашій «Птасі» нам потрібна була героїня — це Марічка, дружина головного героя, яка чекає на нього вдома. На сцену вийшов чоловік, і сказав: «Я хочу зіграти роль Марічки». Нічого, зіграв! У нас вийшла своєрідна ЛГБТ-вистава: поліцейський приводить додому чоловіка з повадками гея, де на нього чекає дружина-чоловік у пенюарі. І глядачі були задоволені, включно з чоловіком, який відіграв цю роль.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру

    Деякі люди готуються, ходять на одну виставу, другу, щоби на третій чи на четвертій вийти, побороти цей страх у собі. І коли зрештою опиняються на сцені поруч з акторами — залишаються задоволеними.

    Кожна вистава «Птаха» є унікальною й неповторною, у кожній є якісь свої жарти. Зазвичай кожен актор імпровізує по-своєму й щоразу інакше. Я вже бачив понад двадцять наших вистав, і всі були різні, несхожі між собою. Там якийсь інакший жарт, там актори по-іншому сценку зіграли: там коп за бортом, там він вибігає з автомобіля, там він не вибігає з автомобіля, а їде. Кожна вистава — унікальна.

  • Театрал не за професією, а за бажанням

    — Основною роботою це важко назвати, тому що ми всі займаємося мистецтвом не заради прибутку, а заради задоволення. У нас не аматорський, а професійний театр, тому що всі актори професійні. Кожен закінчив університет за спеціальністю.

    Є ще декілька галузей, у яких я працюю, а актори в нас задіяні в різних театрах, у кіновиробництві, серіалах, фільмах. Акторство — це їхня основна робота.

    Співпрацю я розпочав саме з Тарасом Мазуром (режисером Вінницького музично-драматичного театру імені Садовсього — ред.). Мені подобалися його вистави і його ставлення мистецтва. Поспілкувавшись із ним, зрозумів, що хочу працювати тільки з цією людиною.

    В Україні дуже багато незалежних театральних колективів. У самому Києві налічується 195 незалежних театрів. У нас у Вінниці декілька є, але їхні вистави відбуваються нечасто. На когось орієнтуватися немає сенсу, тому що театр — це політ твоєї фантазії, твоє авторське бачення та стиль. Якщо ти будеш на когось рівнятися, ти втратиш те, що в тебе є.

    Ліверпуль


  • Як виникають інтерактивні вистави

    — У нас на примітці є декілька українських драматургів, чиї п’єси ми розглядаємо. Беремо твір і робимо інсценізацію до нього. Самі пишемо інсценізацію, трансформуємо для презентації публіці.

    Своїми виставами показуємо інший бік мистецтва. Такий, який ви не побачите в класичному театрі. Кожна вистава інтерактивна. Тут можна насолодитися всіма аспектами жартів, де стирається межа між табуйованим та еротичним. Й отримати задоволення від чудової професійної гри акторів.

    Це незаангажований погляд, насамперед я — глядач, і я оцінюю те, що бачу. Це вже потім я директор, потім я адміністратор цього театру. І дійсно, отримати майже півтори години задоволення я би рекомендував кожному, незалежно від віку, від статі.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру


  • З якими викликами зіткнувся театр за рік

    — Нашу виставу «Птаха-невдаха», ми спочатку заангажували під гендерну нерівність. Спершу на сцені домінують чоловіки, потім домінують жінки, і зрештою в нас вийшла бі-версія, де чоловіки та жінки виступають на рівних.

    Коли ми хотіли презентувати проект на одному з фестивалів, нам відмовили і сказали: «У вас чоловіча версія і ви принижуєте жінок. Ми не можемо поставити вашу виставу з назвою «Чоловіча версія» через приниження».
    Питання було лише в назві, і вони одразу відмовилися. Ми пояснювали організаторам, що це лише назва, що ми готуємо ще жіночу версію, і в нас буде також спільна версія. Це, на жаль, їх не цікавило.

    Грає роль і назва нашого театру. Вона досить провокативна: «ХуліGUN», перша частина пишеться українською, «Gun» — англійською. Багато рекламних агенцій відмовили нам у рекламі наших афіш скрізь, де висить офлайн-реклама: у транспорті, у газетах. І здебільшого, коли я з кимось знайомлюся, особливо в театральній сфері, візитку з назвою театру показую в останню чергу.

    Ліверпуль

    — Але назву не змінимо, адже ми хотіли щось провокативне, щоби кидалося в очі, запам’ятовувалося. Так, ми трішки страждаємо через це, але не настільки, щоби змінювати назву. Коли ми побачили наш логотип із назвою, ми були дуже задоволені. Завдяки Ані Духовичній із Києва, яка зробила дизайн, ми зрозуміли, що «це воно».

    — З провокативністю нашої назви проблем ми не мали. Однак на Facebook не завжди можемо запустити рекламу — платформа вважає, що публікації надто відвертого характеру. Рекламу блокують, але після 2–3 звернень у техпідтримку — усе ж розблоковують.

  • Що не так із державними театрами


    — Я розпочинав свою театральну кар’єру, як глядач, і досі залишаюся насамперед глядачем. Й однією з передумов створення театру було те, що я не бачив публіки, якій театр був би цікавим. У державних театрах, як, наприклад, у театрі Садовського, я бачив публіку від 40–45 років і старше. Там не було молоді, там не було того, кого б я хотів би побачити, з ким би хотів потім поспілкуватися про це. Тобто ні однолітків, ні старших, ні молодших, виключно 40–45 років. Це була одна з передумов, щоби створити щось таке нестандартне, де можна було зробити цікаве для іншої категорії населення: від 15–18 до 35–40 років.

    Моєю метою було показати, що мистецтво не є таким класичним, як ми всі звикли його бачити зі школи, коли нас приводили до театру вчителі. Мистецтво — це не лише костюмована драма Ромео і Джульєтти, ні. Це дуже широкий спектр вистав. Можна ставити й комедії, і драми, і трагіфарси — такі твори, що були б цікавими для різних прошарків населення.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру

    Я вважаю головною проблемою театрів, незалежних і приватних, те, що директор — є водночас головними режисером, актором — виконує купу роботи. Уся творчість, уся адміністративна частина зав’язана на одній людині, а значить рано чи пізно починає «шкутильгати».

    У нас у театрі такого, на щастя, немає. Я займаюся всім, що не стосується творчості. Режисер втілює з акторами те, що ви бачите на виставі. А вже моє завдання — зробити все, щоби люди приходили, їм було комфортно, квитки були доступні, а інформація ширилася на Facebook та Instagram.

  • Про ставлення «театральних мастодонтів» до маленького театру

    — Я ще не стикався з негативом у сторону «Хулігана», усі реагують позитивно. Коли актор задіяний, виконує свої прямі обов’язки, грає на сцені — він задоволений, він світиться. Він робить рекламу собі та своєму театру. У нас працюють не лише актори із Садовського, а і представники інших театрів. Керівництво тих акторів також позитивно ставляться до того, що вони ще десь задіяні. Адже це також піар. Якщо ми рекламуємо наших акторів і наші вистави — ці люди будуть впізнавані.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру


  • Вінниця театральна та глядацький фідбек

    — Майже всі глядачі після вистави кажуть: «Такого ми ще не бачили. Це круто, це вау! Ми прийдемо ще раз». Не було таких, що казали: «Нам не сподобалося, що це взагалі?«Можливо, вони є, але до нас такі слова не доходили.

    Серед цільової аудиторії «Хулігану» люди і 15–18 років, і 55–60 років. Такої широкої аудиторії, як на наших виставах, я не бачив ніде. Зазвичай запитують, коли нові вистави, коли будуть квиточки, який твір ставитимемо. Деякі шанувальники приходять із папірцем і ручкою та кажуть: «Що наступне ви будете ставити?», ми їм повідомляємо, вони записують і обіцяють прочитати ці п’єси і твори, та чекатимуть нових вистав.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру

    — Спершу ми думали, що Вінниця не готова до формату незалежного приватного театру. Коли я тільки хотів створювати цей театр, спілкувався з однією талановитою народною артисткою. Коли сказав, що хочу створити театр приватний, вона сказала: «Олексію, Ви що, з Місяця впали? Який театр? У Вінниці є один театр і більше нічого не потрібно. Що таке приватний? Що це за незалежний театр?»

    Ми вирішили спробувати, і всі наші очікування виправдались: аудиторія приходить, публіка задоволена. Дуже багатьом цікаво побачити щось нове У Вінниці є декілька чудових театральних колективів, але виступають вони нерегулярно. Є деякі колективи, виставити яких проходять раз на рік. Інколи трапляється, що й у нас вистава, і в них вистава, тому попри бажання не можу на них потрапити. Загалом Вінниця дуже позитивно сприймає театральні нововведення.

  • Простір для репетицій та виступів

    — Коли ми починали готуватися до виступів, перші репетиції проходили в парку. На вулиці сонечко, текст у руках. Шкода, я не зробив тоді фотографій, це дійсно було б цікаво.

    Потім ми орендували окремі кімнати, типу актових зал для репетицій, поки ми не переїхали в центр культури й кіномистецтв «Поділля кіно» на Кореї. Там нам безкоштовно надали приміщення, ми його не орендували. Зараз репетиції відбуваються в Будинку Вчителя. З прогонами складнощів узагалі немає, приміщення для репетицій є. А от із виступами важче.

    Знайти у Вінниці місце для виступу незалежного театру дійсно важко. Наша вистава «Птаха-невдаха» — інтерактивна, тому її можна зіграти не на всіх майданчиках. А вистава «Двері» взагалі дуже обмежена в просторі. Зараз нам підійшли тільки два майданчика — це «Квадрат» і «Галерея XXI», 4 поверх.

    Далі ми формуватимемо нашу роботу так, щоби не залежати від майданчика. Тоді мала камерна сцена повністю задовольнить усі наші потреби.

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру

    — Виступи на незвичній сцені — це і є родзинка незалежного приватного театру, де руйнується та ж четверта стіна, де актори та глядачі стають одним цілим. Що дуже нам сподобалося у «Квадраті» на виставі «За дверима», — це цікаві декорації.
    Ми замотуємо всіх у плівку, щоби глядачі опинилися в закритому просторі між бетонних стовпів. Уся дія відбувається там, ні вийти ні зайти після початку не можна. Там стоїть охорона, яка нікого не впускає й не випускає.

    Великі сцени на кшталт Садовського, Будинку Офіцерів чи «Зорі» розглядаємо. Але проблема таких залів — потрібен глядач. Зараз на наші вистави ходить 70–80 людей, а там уже потрібно 500–600 людей. Якістю ми беремо, а от кількістю поки що не можемо.

  • Про плани на майбутнє

    — У нас у планах ідея створення театральної студії, де ми можемо займатися з людьми, які дуже хочуть і дуже полюбляють мистецтво. Це буде театрально-хуліганська студія, де можна буде хуліганити не лише професіоналам.

    Я не можу бути певен, що ми ніколи не працюватимемо з непрофесійними акторами. Але якщо ми вже будемо брати в трупу аматорів, то ми втратимо виключно професійний театр. До того ж, люди, які вперше приходять до нас на виставу, помічають, що актори справді професіонали. Як сказав один режисер: «Актору для виступу потрібен стілець і коврик».

    Ліверпуль
    Фото з Facebook-сторінки театру


  • Про проект «Книжкова полиця» від театру «ХуліGUN»

    — Книжкові полиці є в Креативному просторі «Артинов», в Turmanі на Космонавтів, у кав’ярні «Чорна кішка, білий кіт» в Універмазі, у Мегамолі ще поличка, у Crema Caffe на Замостянській, у Black in cup біля РАГСу та у двох кав’ярнях Zharcoff.

    — Коли ще не було ні театру ні «Книжкової полички», я був у багатьох кав’ярнях, і бачив, що люди там п’ють каву й сумують. Хотілося вже подарувати якісь кав’ярні книжку, щоби гість міг сісти та просто почитати.

    У моєї родини є сімейна книгарня, де я працюю, тому кохання до книг у мене безмежне. Наш театр хоче популяризувати всі мистецькі напрями. І ми шукаємо кав’ярні, де зможемо зробити хуліганське місце: випити кави, почитати книгу, і потім налаштуватися на виставу.

    Проект розпочали з Креативного простору «Артинов», потім перейшли на Turman, і так у нас нас на балансі вже 8 чи 9 кав’ярень, куди ми щомісяця приносимо книгу. Фотографуємо її, робимо публікації в соцмережах, щоби запросити людей не лише на каву, а й на книгу.

    Ліверпуль

    — Однак це не бібліотека, і не буккросинг — ви приходите в кав’ярню, берете каву, сідаєте й читаєте. Випили каву, закрили книгу, залишили, щоби наступний відвідувач міг теж скористатися такою можливістю. Адже книги читають довго. Ми могли б рознести всіма кав’ярнями, кожен узяв би і все.«Книжкова полиця» від «ХуліGUN» театру, а там — жодної книги.

    З іншого боку, книжкова полиця змушує людей перебувати в кав’ярні довше. Дехто навіть вбачає в цьому маркетинговий хід. Хоча насправді ідея виникла інтуїтивно: щоби люди просто читали, пили каву й отримували задоволення.

Ми в соцмедіа

Інші наші історії

Редакція Artinov.Liverpool спілкується з вінничанами

Illustration

«Ноги моєї більше у Китаї не буде»

Про англійську в Китаї

Чому свого часу дівчина хотіла втекти з Китаю, але все одно туди повернулася 

Illustration

«Вінниці бракує творчих андеґраундних фестивалей»

Про AIR ГогольFest 2019

Який слід вражень фест залишив по собі у відвідувачів — у нашому матеріалі

Illustration

«По Конституції цензура заборонена, офіційно її немає, фактично вона є»

Про Конституцію

Цікавимося у містян, наскільки вони знають основні положення закону, свої права та свободи