Марія Юзькова — про Старе місто, екоактивізм та прийняття інших

Навесні цього року Марія разом з іншими екоактивістами залучилися допомогою ГО «Наше Поділля» і відкрили станцію «глибокого» сортування сміття.

Ми зустрілися з Марією у її рідному районі — на Старому місті, щоб поговорити про те, чим особливий він для неї, а також згадати про те, як розвиваються освітні екологічні ініціативи

Illustration

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал виходить в рамках проекту «Свій район» за підтримки Креативного простору «Артинов»

13 серпня, 2019МІСТО, СПЕЦПРОЕКТИ


  • Старе місто: Транспорт

    — Ми з батьками переїхали на Старе місто, коли мені було 2 роки, тобто я фактично живу тут все життя. Трохи жила на Кореї з бабусею, тому можу порівнювати ці райони. Я ходила на танці в «Зорю», і дуже чітко пам’ятаю цей момент «добирання», тому що треба їхати з пересадкою. Я пам’ятаю, як виглядав автобус, як там було темно, як багато людей. З того часу вигляд транспортної розв’язки в місті змінився на краще. Але для мене існує феномен того, що скільки б автобусів не пустили — все одно людей буде багато в годину пік.

    Пам’ятаю, що коли я навчалась у 10–11 класах школи, мене дуже тривожило, що було два автобуса з різницею у 30 хвилин. О 7:00 та 7:30 всі їдуть на роботу та у школу. Мені так хотілося змінити це, тому я дзвонила на гарячу лінію 15–60, у трамвайно-тролейбусне депо і казала: «Слухайте, там люди задихаються, вони всі злі їдуть на роботу, потім уесь день вони погано працюватимуть, будуть злитися на своїх колег. Це все — причинно-наслідкові зв’язки, які великі збитки несуть. Якщо людям не дасте комфортно доїхати до роботи — потім будете всі наслідки вигрібати поступово». Так я просила додати один автобус.

    Не знаю, чи це мій дзвінок вплинув, чи ще хтось на це скаржився, але з часом додали ще один автобус о 7:13. І я відчувала свій вплив і була така щаслива з того, що я досягла бажаного.

    А у молодшій школі був автобус «Вінбус». Його викупили десь з-за кордону, він був жовтий, як в кіно. Volvo, здається. У нього був дуже дивний маршрут. Я навчалася у 2-й школі в центрі, а автобус їхав через Староміський міст та Свердловський масив (зараз Князів Коріатовичів), і я добиралась до школи замість 20 хвилин — 30–40 хвилин.

    Також тут завжди була проблема з маршрутками зранку, тому що надто багато людей намагаються звідси виїхати. Для такого району треба реально змінювати розклад. Класно було б мати шкільний автобус, але різні діти ходять до різних шкіл. Усі завжди дивувалися, що я живу на Старому місті, але ходжу до 2-ї школи.

    Ліверпуль


  • Старе місто: Бабусі

    — Зараз запускатимуть Карту вінничанина, і я дуже хочу подивитися на те, як це все працюватиме. Так, бабусі їздять на ринок стабільно. Одні й ті ж обличчя кілька разів на день. Мені здається, ця ситуація складається скрізь — на Кореї, де я періодично жила, історія та сама. Відмінність лиш у тому, що зі Старого міста їде прямий автобус. Ніби шатл: ти сіла — і вже на ринку. Бабусі кайфують від цього, у автобусі є для них спілкування та розваги. 
    Було б круто, якби для них на Старому місті було б щось, що по-перше не змушувало б їх їхати так далеко — а по-друге врізноманітнило б їхнє дозвілля.

    Ліверпуль


  • Старе місто: Розклад руху

    — У нас є розклад транспорту, що розвішаний на зупинках, також є додатки для Android та iOS. Коли ти приходиш на зупинку — ти на щось розраховуєш. Я, наприклад, дуже не люблю маршрутки, тому для мене краще раніше піти з вечірки, але поїхати додому на автобусі. І буває таке, що автобус знімають з маршруту, тому що комусь з муніципалітету він потрібен. Ти можеш довго стояти на зупинці і не дочекатися. Тут або інформаційна система не спрацьовує, або варто мати додатковий автобус для таких цілей, що не прив’язаний до маршруту. Інколи буває неприємно, коли ти чітко розраховуєш свій час.
    Нещодавно я намагалася виїхати з Сабарова. Довго чекала автобуса, слухала подкаст, аж доки за годину до мене не підійшов дядечко і не сказав: «Дівчино, ви автобусу тут не дочекаєтесь, у нас ремонтні роботи, до кінцевої транспорт зараз не доїжджає». Але на зупинці не було жодного повідомлення про це, і я просто витратила годину свого часу.

    Ліверпуль


  • Старе місто: Ринки

    — Магазини та продуктові точки тут є, але ціни як в Нью-Йорку. Люди, які працювали на ринку біля 3-ї лікарні, відкрили власні магазинчики.

    Цінова політика інакша. Я думаю, якби я жила сама, а не з батьками, думаю, що я раз на тиждень їздила би на ринок на закупи. Над чим треба попрацювати — це над обслуговуванням клієнтів. Інколи видається, що ти приходиш до магазину, як додому до цієї жінки, і просиш, щоб вона тобі не просто щось продала, а віддала безкоштовно.

    Мене завжди дивувало, що на Старому місті немає ні «Сільпо», ні «АТБ» — жодного магазину з цих мереж. Можливо, це пов’язано зі щільністю забудови. Я колись давно вже писала на електронку АТБ, щоб вони розмістили тут магазин. Я така, коли мене щось турбує, я завжди заходжу на сайт і пишу, залишаю відгуки.


    Разом з Марією ми дійшли від 3-ї лікарні до ЖК «Нагірний». Співрозмовниця розповідає, що комплекс виник раптово, ніхто й не помітив, як на Старому місті виріс цілий район із затишними будинками та маленькими вуличками.

    Поступово ми дійшли і до території Вінницького педагогічного коледжу. Марія розповідає, що голосувала на виборах саме тут — на території учбового закладу знаходилася виборча дільниця. Кожна з нас зауважила, що Педколедж нині виглядає набагато краще, ніж умовних 5 років тому. Та і тенденція покращення інфраструктури Вінниці не може не тішити.

    Ліверпуль


  • Про комфорт у Вінниці

    — Моя двоюрідна сестра живе у Берліні. Вона приїздить до Вінниці раз-два, часом тричі на рік. І щоразу вона каже: «Коли я приїжджаю до Вінниці, завжди бачу, що тут ведеться будівництво, і це дуже класно!» Коли вона в Україні, ми з нею намагаємось їздити до різних міст, тому можемо порівняти. 
    Те, як у Вінниці виглядає транспорт, як він їздить — це дуже комфортно. Як би мені не подобався Львів чи Одеса — їхні трамваї з нашими не можна порівнювати. До цієї розкоші так звикаєш, що коли їдеш до іншого міста, розумієш, яка Вінниця прекрасна. Якщо звідси не виїжджати — тоді можна скаржитися, що тут все не так.

    Ліверпуль


  • Про дитячий табір «Колос»

    Від Педагогічного коледжу ми рухаємося у бік Вінницкої дитячо-юнацької спортивно-оздоровчої бази «Колос». Дитячий оздоровчий табір літнього функціонування існує тут з 1967 року:

    — Колись мене сюди відправили маленькою дитиною, і я витримала 3 дні. Атмосфера була не та, всі видавалися дуже дорослими. Ти ніколи не знаєш, чи дитині сподобається, чи ні.


    На території табору заборонено знаходитися стороннім, адже табірна зміна продовжується. Однак жодної таблички «Вхід заборонено» та жодного сторожа біля центральних воріт ми не побачили.

    Ліверпуль


  • Старе місто: Звичка (не) сортувати

    — Ми колись ставили на Старому місті компостер. У нас з громадською організацією був такий пілотний проект. Але виявилося, що постійно потрібна людина, яка цим займатиметься. Ми поставили компостер, і дуже хотілось, щоб ця ініціатива розвивалася та ширилася містом. Але виявилося, що на це бракує фінансування. Люди сказали: «Ви молодці, робіть далі».
    Біля нашого будинку смітник розташований дуже близько. Часто бачу, що вночі десь опівночі приїздить машина, що забирає вологе сміття, а пізніше, у інший час, вивозять сухе. Я особисто не дуже покладаюся на ці служби. Якщо я бачу, що я сама можу щось зробити від себе — роблю. Я би так не робила, якби не мала контакту з цими людьми. якби мені здавалося, що вони десь там далеко, а я тут. Була нагода поспілкуватися з ними, запитати, чому все так робиться, чому робота не налагоджена. Здається, що там точно чогось не вистачає: чи грошей, чи людей зацікавлених. Я не працюю в цій компанії, тому не можу чітко сказати, чому все так відбувається. У мене зараз немає достатньо сили та досвіду, щоб прийти і сказати: «Я знаю, як треба, давайте я вас навчу». Тому що мене ніхто не послухає.
    Сортувальна станція, яка відкрилася у нас в університеті — це наслідок мого невдоволення і бажання щось зробити. Бо коли я покомунікувала з цими людьми, які мають цим займатися, я зрозуміла, що це їхня основна робота, їхня діяльність, але вони цього не роблять. Я вирішила, що доведеться робити самій.
    Зараз це досить напружена праця, яка вимагає багато часу. Сьогодні ти не можеш зробити просто проект без сторінки у Facebook, Instagram, Telegram, фотографій, текстів. Я не роблю все сама — у мене є для цього людина, але інколи доводиться долучатися. Все це займає час.
    У нас в університеті є викладачі, які працювали в екологічній інспекції, є спеціалісти, котрі вже займалися питаннями сортування. Але відчувається якесь пригнічення. Всі знають як треба, ніхто не робить як треба.
    Мені завжди соромно — в першу чергу — перед собою. У нас зараз станція на паузі. Я відчуваю, що це моє недопрацювання. Мені подруга казала: «Ти взялась — треба доробити». А я зараз не маю змоги. Ми могли б продовжувати працювати «тяп-ляп», але ми зробили паузу, щоб стати краще. «Ековін» не можуть зробити паузу, тому що вони єдині, хто цим займається.

    Ліверпуль


  • Як налагодити систему сортування сміття в місті

    — Людині треба дати для цього комфортне середовище, треба у сортуванні сміття сприяти. Коли ми запустили проект, ми зрозуміли, що є люди, які сортують, і готові їхати з іншого кінця міста на Янгеля. І таких людей багато. Вінниця готова сортувати. Просто не вистачає інформаційної кампанії. Я навіть бачила петицію зі збором підписів про встановлення смітників роздільного сортування сміття. Але це не так працює. Не досить просто поставити смітники, потрібне розповсюдження інформації.

    Більшість людей зацікавлені в фінансовій вигоді, мало хто буде думати про екологію і про те, що він рятує світ. Людям треба дати кілька різних опцій.

    Це може бути економія. У деяких країнах люди купують сміттєві мішки за 5 євро. Не так як у нас — можна на 5 євро купити безліч мішків. За кордоном люди спершу кілька разів подумають, ніж купити нову упаковку сміттєвих пакетів. Я знаю, що у Європі є бокси, які приймають скло та пластик, але ти не можеш здати туди все, не за все ти отримаєш гроші.

    Ліверпуль


  • Законодавство не працює

    — Все починається із законодавчої бази. Виробник, який робить напій, мусить у вартість напою включити вартість тари. І тільки тоді за цю тару можуть повернути гроші. Зараз ми не можемо цього зробити, тому що умовна пляшка пива, яка коштує 20 гривень, коштуватиме уже 25 гривень. Усі почнуть обурюватися, мовляв: «Кляті екологи, я пив пиво за 20 гривень, не хочу переплачувати!»

    Я нещодавно ходила на одну презентацію консультанта з вивозу сміття. Я запитала: «Тобто сортування не буде працювати, доки немає закону? Тоді можна не сортувати?» Він сказав, що треба це робити навіть якщо немає законів, щоб підготувати людей. Коли закон буде підписаний — люди уже будуть готові. Але крім цього, потрібні ще й люди, які будуть просувати цей закон. Просто треба з ними знайти спільну мову.

    Я думала над тим, щоби масштабувати проект із сортування. В команді є зацікавлені люди. Але зараз ми всі студенти, які працюють і ще займаються сортуванням. Дуже хочеться, щоб з нами були якісь серйозні люди, які допоможуть створити бізнес-план.

    Ліверпуль


  • Про екологічні активності

    — Програм від Вінницької міської ради купа. Навіть якщо йде мова про гранти — постійно треба заповнювати великі аплікаційні форми, але це не означає, що твій проект виграє. Замість бюрократичної тяганини мені краще піти і зробити те, що реально працюватиме тут і зараз. Мені вистачило декількох походів до міськради, коли ми намагалися законно поставити компостер. Я, звісно, не можу закритися на сортувальній станції, нікуди не виходити і ні з ким не говорити — це неправильно.

    Щоб встановити станцію ми вклали 4 тисячі гривень. Ці кошти нам дала ГО «Наше Поділля». Директор Юрій сам будував нам смітники. Ми продаємо вторсировину, маємо з цього кошти. Скоро опублікуємо звіти, де будуть точні цифри. Але це не великі гроші, я навіть не можу виділити зарплатню для певної людини, яка має бути на місці постійно.

    На Сабарові ми прибирали в квітні з клубом «Бідняжки». Ми зібрали десятки мішків сміття, розмістили таблички «Не будь свинею» тощо. Вчора я знову туди приїхала — знову купа сміття. Тобто це такий конвеєр: ти прибираєш, люди смітять, ти знову прибираєш. На Сабарові немає сміттєвих баків, тому що туди досить важко заїхати машиною. А у «Ековін» є ціле місто. Але якщо ти приніс з собою пляшку пива і чіпси у рюкзаку — можеш у тому ж рюкзаку вивезти це назад. Особиста відповідальність теж повинна працювати.

    Ліверпуль


  • Екоактивізм: як не переступити межу

    — Коли ти починаєш займатися екоактивізмом, дуже важко не переступити межу. Можуть виникати ситуації, коли ти людям трохи агресивно відповідаєш, або навіть нав’язуєшся. Тому треба працювати над собою, щоб не тиснути на людей. Мені це важко вдається навіть у спілкуванні з батьками. Деякі люди вважають, що мені нудно і немає чим зайнятися — моїх мотивів не розуміють. Але класно, коли є однодумці, з якими можна обмінюватися власними історіями.

    Інколи ти починаєш автивно когось переконувати, нав’язувати свою думку, кидатися «а чого ти купив цей пакет». Я з деякими друзями перестала спілкуватися через свої погляди. Тому що людей напружує, коли ти так поводишся. На початку мого шляху я робила помилки. Моя помилка була в тому, що я людям розказувала, як їм жити, і що їм робити. Людина може не купувати собі нового одягу, але їй подобається, що у неї свіжий манікюр — це класно. Хто я така, щоб диктувати комусь, як жити? Те, що це суперечить моїм поглядам, не означає, що я мушу заборонити це іншим. Кожен в першу чергу мусить думати про себе, як йому комфортно.

    Ліверпуль


  • ТОП речей, які кожен може зробити для екології

    — До екоторбинок теж багато питань. Ми з волонтерами та екоактивістами багато дискутували на цю тему, і дійшли до того, що все еко — те, що багаторазове. Якщо ти купив торбинку і використовуєш її кілька років поспіль, аж доки вона не порветься — це еко. Але є люди, які просто зловили на цьому хайп, сфоткались в Instagram, і купили нові, бо їм колір не подобається. Тоді це не еко. Багато хто каже, що торбинки з поліестру не екологічні. Але натуральний котон — це теж не завжди екологічно, бо ресурсів використовується більше. У мене торбинка з собою вже рік. Я могла б ходити з бананкою, але вона маленька, а мені треба з собою нести пляшку — раптом захочу кави. Я рада, що люди стараються, купують торбинки, фоткаються з ними. Це добре.

    Мені «подобаються» еко-форуми, на яких люди п’ють каву зі стаканчиків і вірять, що вони паперові. Важливо завжди проговорювати, що там є шар мікропластику, його нелегко переробити.

    Що я роблю щодня? Я не купую нові речі, часто це якийсь секонд. Часто треба подумати, чи тобі потрібна ця річ.

    Ліверпуль


  • Про екологічність бізнесу

    — У моєму баченні наш проект EcoHope має розвиватися не просто у напрямку сортувальної станції. Ми дуже хочемо налагодити зв’язок із бізнесами Вінниці. Припустимо, якщо це салон краси, де від манікюру залишаються рукавички — їх можна було сортувати. Тобто для кожного виду діяльності, яким займаються люди, можна придумати власну схему сортування і зменшення сміття. Щоб це не йшло далі на полігони.

    В цьому я бачу ключову річ, з якою варто працювати. Бізнес більш готовий до діалогу, і більше хоче бути екологічним, ніж та сама міська рада, у якої вже написаний план до 2020 року, розподілений бюджет тощо. З бізнесом простіше.

    Скоро будемо запускати проект з «Артиновим» і ще з однією IT-компанією. У нас є Google-форма, де треба дати відповідь на ряд питань. Ми оцінюємо кількість людей у офісі, що вони їдять, чи замовляють готову їжу, чи мають власну кухню. Мені зараз набагато цікавіше працювати у цьому форматі. Коли ми дослідимо ситуацію і знайдемо механізми сортування для умовної компанії у 200 осіб — можна буде принести до Вінницької мерії готовий кейс і далі щось планувати.

    Коли ти йдеш у міську раду, але не знаєш, наскільки люди готові сортувати, і що саме їм потрібно — не відбувається партисипації. Спочатку треба дізнатися у всіх, для кого ти робиш ці зміни, і лише потім почати роботу.

    У всіх ініціативах беруть участь одні і ті ж люди. Насправді я думаю, що зараз варто працювати з дітьми, які вчаться в школі, тому що, як показав досвід, студентам не до цього. Коли в тебе з дитинства немає культури сортування, ти не розумієш, для чого це — в умовних 18–19 років тебе важко залучити до цього. Коли ми запускали проект, ми реально думали, що у нас будуть сортувати студенти, і саме студенти стануть нашими головними відвідувачами. Запустили, і виявилось, що студентів там майже не було, були просто жителі міста, які самі дійшли до того, що їм треба сортувати.

    Найкраще працювати зі школярем, адже він прийде додому і розкаже про це батькам, батьки розкажуть на роботі, організують сортування вдома. Громадська організація «Наше Поділля» має проект «Зелена школа», який працює у Вінницькій області вже 7 років поспіль. Це дуже класний проект, одна зі шкіл області завдяки сортуванню зібрала кошти на лавочки та тенісний стіл. Тобто діти за вилучені кошти можуть щось придбати для школи. Є індивідуальні заохочення: якщо ти більше приніс відсортованого сміття — тобі дарують флешку.

    Ліверпуль


  • Чого не вистачає Старому місту

    — Немає де погуляти. Навіть той самий «Колос» не пускає сторонніх. Зараз велика надія на SUN-Територію. Є люди, які хочуть цим займатися, але їх треба вислухати і дати їм на це гроші. Зона санаторію — це супер, бо це ніби місто, але ти вже у лісі, можеш відпочити.

    Не вистачає, як вже було сказано, супермаркету. Тут більше житловий район, можу сказати, що треба ще один парк, але ніде його розмістити.

    Ліверпуль
    Матеріал створено для циклу «Свій район» за підтримки Креативного простору «Артинов»


Ми в соцмедіа