Про переїзд до Вінниці, перше враження про місто та зміни, що відбулися
— До Вінниці приїхала я відносно давно, це був 1992 рік. Я родом з Вінниччини, але ще в роки юності вже бувала у Вінниці — рідко, але приїжджали з класом, школою на різні заходи. До 1992-го для мене Вінниця була чимось таким великим, недосяжним, мені здавалося, що сюди треба дуже довго їхати. Згодом для мене Вінниця відкрилася дуже вузько, тому що я вступила до Педагогічного училища і 4 роки навчалася і жила на Старому місті. І тоді для мене Вінниця в основному була лише Старим містом.
Ми практично не виїжджали, або дуже рідко виїжджали — зазвичай на якісь великі державні свята. Але щоби, скажімо, на вихідні їхати в місто — такого не було. Мені було дуже приємно і водночас легко адаптовуватися, бо те Старе місто — це ніби моє село, звідки я приїхала, як Тульчинщина, Кирнасівка. От якось і люди схожі ментально, і розмови, які велися, були теж схожі.
А вже Вінниця «більша» для мене відкрилася в 1996-му, коли після училища я вступила до університету. І насправді мені дуже соромно зараз зізнатися, що тривалий час я Вінницю практично не знала — до тих пір, поки не почала професійно займатися етнологією, краєзнавством. Про якісь відомі місця я знала, але в усій красі місто для мене відкрилося десь після 2004–2005 років.