Зооволонтерка Катя Христич: «Коли йду вулицею, я не бачу людей — тільки тварин»


Котик під крапельницею, кошенята, які подолали шлях із Німеччини в Україну під капотом автівки, попівський кіт Батюшка-Батон зі струсом мозку, — розповідаємо історії про тварин та людину, яка присвятила своє життя їхньому порятунку

Illustration

Авторка: Альбіна КурбановаФото: Катя Христич

Матеріал створено за підтримки Креативного простору «Артинов»

20 грудня, 2019ЛЮДИ, ВОЛОНТЕРСТВО



Упаковка вітаміну В6, шприци, гель для седації, два повідки, підстилка, переноски — усе це Катя Христич возить із собою завжди на випадок, якщо тварині буде потрібна допомога. На її Фейсбук-сторінці рідко зустрінеш фото з людьми. Зазвичай лише селфі із собаками: волонтерка за кермом, а з-за її плеча виглядає морда чергового чотирилапого пасажира.

І так 12 років. Дівчина завела блокнот і розкреслила його, як шкільний щоденник: скільки та звідки потрібно забрати-відвезти чотирилапих. Кожного дня телефонують із проханням допомогти зі стерилізацією вуличних кішки або собачки. Як каже Катя, зазвичай, це пенсіонери або малозабезпечені сім’ї. Вони можуть підгодовувати собачку, яка до них прибилася, але вони не можуть оплатити її стерилізацію, яка коштує від 800 грн.

— Сьогодні в мене доставка стерилізованих собак на попереднє місце проживання. Завтра дві кішки з вулиці Фрунзе (нині вул. Янгеля — ред.) маю забрати. Через день їх потрібно відвезти назад. І так день за днем: доставка на стерилізацію, доставка зі стерилізації, — розповідає Катя. — Бувають дні, коли люди телефонують і кажуть про збиту тварину, або тварину яка потребує ветеринарної допомоги. Я також виїжджаю, щоби допомогти.

Такі ситуації часто трапляються й о пізній годині. Але, як каже зооволонтерка, на щастя, у місті є дві ветклініки, які працюють цілодобово.

  • Як почала займатися зооволонтерством

    — Я з дитинства дуже люблю тварин. Шкодую, що не отримала ветеринарну освіту, натомість отримала дві вищих, які, мабуть, не потрібні мені в цьому житті. Маю педагогічну та економічну освіту, а от що з ними робити — я не в курсі.

    У родині ніхто не розуміє моєї діяльності й не підтримує. Я не знайшла однодумців — людей, які хочуть допомагати тваринам — серед родичів, друзів, знайомих, людей, з якими навчалася. Тобто у своєму житті таких людей не зустріла. Але я таких людей зустріла в інтернеті.

    Як розповідає Катя, почалося все з того, 12 років том вона шукала людей, які допомагають тваринам, але не знайшла. Проте бажання приносити користь нікуди не ділося. Тому звернулася до громадської організації, що допомагала дітям.

    — Там я розповіла, як хочу допомагати тваринам, але зараз не можу нікого знайти, — розказує Христич. — Говорю: «може хоч дітям зможу якось допомогти». І дівчина з організації підказала, що бачила статтю про те, що люди намагаються заснувати притулок для тварин. Це були саме ті волонтери, які відкрили притулок «Планета» на території закинутого міліцейського розплідника.

    Знайшла їх, зв’язалася й почала своє волонтерство з того, що приходила до притулку допомагати прибирати. Не боюся фізичної праці й найбільше люблю рубати дрова, переносити їх, складати. Тобто допомагала там чим могла.

    Ліверпуль

    Волонтерка росла в малозабезпеченій сім’ї, без батька. Комп’ютера в дівчини не було. Пройшов час поки не з’явилася можливість користуватися інтернетом. Саме в мережі вона знайшла людей, які також люблять тварин. Потім створила групу допомоги безпритульним чотирилапим. Там вказувала свій номер телефону, намагаючись привернути увагу небайдужих до притулку «Планета».

    Відтоді у всіх своїх постах у Фесбуці Катя зазначає свій номер, за яким кожного дня звертаються люди. Майже як служба порятунку 911, тільки для тварин.

  • Котик, який впав з 15-го поверху

    Ось одна із понад сотні історій про тварин, які потребували допомоги.

    О 22:00 дівчині телефонує жінка похилого віку й каже, що її кіт впав з 15 поверху. Він стрибнув на віконну сітку, вибив її та впав униз. Як з’ясувалося потім, жінка після інсульту й пересувається тільки квартирою. Тому на поміч прийшла її сусідка — також пенсіонерка — яка спустилася забрати котика і принесла його до квартири. Він залишився живий, але отримав травми.

    Уже о 22:30 волонтерка приїхала до пенсіонерки забрати хвостатого та доставила його до ветклініки. Тварині одразу ж поставили крапельницю, під якою та пролежала кілька днів. Потім Катя відвезла її на рентген, який показав, що в чотирилапого перелом тазу, але не операбельний. Йому прописали лікування антибіотиками і клітинне утримання, що передбачало обмеження в русі.

    Ліверпуль
    Кіт Томас вдало пережив операцію

    Довгий час кіт пробув у клініці, а нещодавно Катя привезла його власниці. Жінка не мала коштів, щоби сплатити лікування. Тому дівчина була винна ветклініці приблизно 2,5 тис. грн.

    — Я навіть боялася сказати цій жінці про тисячі гривень на оплату лікування. Тому, що вона отримує невелику пенсію й немає таких коштів.

    Коли забираю таких травмованих тварин і доставляю їх у клініку, то беру на себе велику відповідальність за оплату послуг. У всіх нас, українських зооволонтерів, є борги в клініках. Тому, що зараз лікування тварин дуже дороговартісне. Ми не можемо зібрати необхідні суми. Наприклад, стаціонарне лікування травмованої собаки обходиться мені в середньому до 10 тис. грн.

  • Телефон і підкидьки

    Повідомлення на кшталт «підкинули 6 цуценят», «допоможіть, 5 новонароджених кошенят знайшли в пакеті на смітнику, що робити?» — у телефонній слухавці звучать постійно. Катя каже, що не всі ситуації може вирішити й одразу влаштувати тварин на нове місце. Хіба що підказати і знайти перетримку, якщо обставини складуться вдало й людина буде вільна.

    — Це біда притулків в Україні — усюди підкидають тварин. Був випадок на вінницькому митному посту (Хмельницьке шосе). Приїжджає машина з Німеччини, а під капотом — живі новонароджені кошенята. Кішки немає. Добре, що на тій таможні працює дівчина, Алла, яка їх вигодувала.

    Ліверпуль


  • Досвід активістів зі Стрижавки

    У Стрижавці активісти вирішили, що потрібно стерилізувати двох собак, які мешкають в одному з дворів. У цих опікунів не було машини і відповідно можливості доставити песиків у ветклініку самостійно. Вони зв’язалися з Катею, домовилися про зустріч і зібрали серед мешканців двору кошти на стерилізацію. Перед цим тварин записали до ветклінки.

    Оскільки песики були ручні та йшли до опікунів, їх швидко посадили в переноски та до автівки зооволонтерки. У клініці тварин зважили, зателефонували опікунам і сказали вагу та вартість стерилізації.

    Якщо вартість стерилізації кішок однакова, то вартість стерилізації собак залежить від їхньої ваги. Для песиків 10 кг, 20 кг, 30 кг — ціна буде різною. Що більше собака, тим більше потрібно наркозу.

    Ліверпуль

    У Вінницькому муніципальному притулку стерилізують собак, яких персонал самостійно відловлює в місті. Утримують чотирилапих там до 2 місяців і, якщо не знайдеться новий дім, відпускають на те місце, звідки забрали.

    Якщо до людей прибився собака і вони хочуть залишити його в себе, то на безоплатна стерилізацію тварину не візьмуть. Адже, як розповідає вінничанка, вважається, що це вже їхня власна собака. Та й 2 місяці перетримки в притулку навряд чи влаштують господарів. Тому звертаються до Христич, щоби допомогла зі стерилізацією. Це можуть бути кішка або собака, яку вони підібрали на вулиці та вирішили залишити собі. Або тварина, яка живе у дворі будинку.

  • Як відловлюють «диких» тварин


    Чотирилапих, які не йдуть до рук, і яких не можна підняти та посадити в переноску, волонтери називають «дикими». Для їхнього відлову наймають за гроші ловця зі Жмеринки і проводять сідацію. Чоловік стріляє з духової трубки спеціальним препаратом, щоби собака заснув і можна було транспортувати його до ветклініки на стерилізацію. Через день-два Катя забирає хвостика назад.

    Диких кішок волонтери виловлюють з допомогою саморобної котоловки. Вона працює за принципом мишоловки. Всередину ставлять вологий корм та чекають поки кицька зайде всередину. Як тільки тварина опиняється в клітці, тягнуть за мотузку і дверцята зачиняються. Котоловка досить громіздка, тому якщо комусь із зооволонтерів потрібна клітка, Катя перевозить її в машині.

    Ліверпуль

    — Вас кусали собаки?

    — Так, багато разів. Мене це не лякає. Багато людей бояться брати в руки бездомних песиків. Але вони насправді не є бійцевими. Якщо кусають, то дуже легкі укуси й може залишитися невеликий синець.

    Мене вже двічі вакцинували від сказу. Уперше була серйозна підозра, а вдруге, коли відвозила труп собачки в лабораторію й у неї виявили сказ. Це була моторошна ситуація. Тому, що сказ не виліковується.

    Якщо вже зачіпати цю тему, то в нашій країні з цим усе дуже складно. У нас є сказ і це жахливо. За кордоном диким тваринам розкидається вакцина у вигляді пігулок. Такі собі приманки в їжі, не уколи. Натомість у нас відстрілюють лисиць. Сказ же береться від диких тварин: лисиць, вовків, єнотовидних та інших диких жителів природи.

    Коли люди починають помічати лисиць заблизько до своїх будинків, бачать їх на своєму городі або ті крадуть кур — викликають якихось мисливців, які починають винищувати лисиць.

    Починаєш про це спілкуватися, виявляється, що тварин зі сказом привозили і в інші клініки. Ніхто не хоче розголошувати це. Для того, щоби люди не накинулися на Ветуправління ветеринарної медицини й не почали вимагати від них, щось робити.

  • Що таке перетримка і хто такі опікуни

    Катерина розповідає, що не так давно в місті почали з’являтися люди, які готові брати тварин на платну перетримку. Орієнтовна вартість такої послуги — від 50 до 100 грн за добу. Але це квартирне утримання: з харчуванням, вигулом, необхідним лікуванням.

    — Це моложаві пенсіонери, які хочуть мати якийсь підробіток до своєї пенсії, — пояснює волонтерка. — Насправді в місті таких небагато, і хотілося б, щоби їх побільшало.

    Важко зібрати гроші на перетримку — люди цього не розуміють. Не розуміють, що кожного дня тварину потрібно годувати, вакцинувати, купувати наповнювач котику абощо. Ми постійно шукаємо ще людей, які готові брати на перетримку.

    Після перетримки, спільними зусиллями тваринам потрібно шукати дім.

    Ліверпуль
    Аделька знайшла новий дім у Жмеринському районі

    Містян, які звертаються по допомогу з відловом та стерилізацією тварин, дівчина просить також брати в цьому участь:
    — І хоча я сама вожу тварин, мені потрібна допомога опікуна. Опікуни чотирилапих ставляться до цього відповідально й зацікавлені в тому, щоби собака з їхнього двору, приміром, був простерилізований. Тому вони беруть участь у процесі.

    Опікуни — люди, які підгодовують безпритульних тварин. Виявляють до них співчуття. Мешканці, яким не байдуже.

  • Історія бездомної собаки Найди з Браїлова

    Люди з області знаходять Катю Христич в інтернеті. За її словами, у селищах міського типу та невеликих немає ветклінік та ветеринарів. Тому за хвостатими, які потребують допомоги, доводиться вирушати й у райони. Приміром, у Браїлів. Там опікуни бездомної чорненької собаки Найди, яку збила машина, попросили допомоги. У тварини був двосторонній перелом тазу, тому довелося її забрати до Вінниці й помістити в стаціонар. Після місяця на стаціонарі Найду повернули на попереднє місце перебування.

    Ліверпуль
    Найда повернулася на попереднє місце до турботливих опікунів

    Як розповідає дівчина, рідко можна відшукати людей, які готові взяти травмовану тварину до себе та доглядати за нею. Тому що це клопітно. Потрібно міняти пелюшки, щодня колоти болючі антибіотики, мити тощо. Тому собаки з переломами й серйозними травмами поміщають до стаціонару під цілодобовий нагляд ветеринарів.

  • Чому тварини опиняються на вулицях

    Волонтерка розповідає, що тварини потрапляють на вулицю за різних обставин. Певна кількість тварин народжується на вулицях від тих собак та кішок, які вже не мали дому. Інших цуценятами викидають за подвір’я. Підкидають ветклінікам, притулкам для тварин чи просто комусь під двері будинку.
    Також серед причин і те, що власники не стерилізують хвостиків. Через неосвіченість, релігійні переконання, неплатоспроможність абощо.

    Стерилізація домашнього песика невеликих розмірів у Вінниці коштує приблизно від 800 грн. Середніх — 1000 грн. Кицьки — від 500 грн. Люди просто не можуть заплатити за стерилізацію, особливо пенсіонери.

    Ліверпуль
    Катя знайшла кота Батона

    Коли вуличний собака приводить на світ цуценят, утворюється сім’я. Песики, які не потрапили під колеса авто та яких не забрали з вулиці — виростають і бігають зграєю. Всередині зграї вони відчувають себе головними та гавкають на перехожих, захищаючи в такий спосіб «свою» територію. Звичайно людям це заважає.

    Як каже Христич, проблему безпритульних тварин можна вирішити масовою стерилізацією на рівні країни, а не тільки окремого міста.

  • Історія кота Батона, який жив «у бога за пазухою»

    Зараз у Катерини Христич вдома 6 кішок. Собак не тримає тому, що немає місця для їхнього утримання.

    — Я не збирала цих тварин на вулиці, не купувала, ніде не брала. Просто травмованим безхатькам, які лікувалися під моїм кураторством у ветклініці, не вдалося знайти новий дім, — пояснює Катя й ділиться історією кота Батона, якого підібрала ледь живого. — Одного разу я везла собаку зі Жмеринки в Шаргородський район за проханням місцевої дівчини-волонтерки, яка опікується тваринами. Їй було дешевше заплатити мені за пальне туди-назад із Вінниці до Жмеринки (100 км), ніж замовити таксі зі Жмеринки до Шаргорода.

    Отже, їду населеним пунктом із цією собакою й бачу попереду кота, який йде й хитається. Зупинилася, а він переді мною падає. Розумію, що його збила якась автівка. Добре, що в мене була якась ковдра і я його забрала. Відвезла собаку та вже з котиком повернулася до вінницької ветклініки.

    Лікування Батона обійшлося приблизно в 5 тис. грн. Тварину помістили в стаціонар. У нього був струс мозку та зламана лапка. Зараз із пухнастим усе добре. Кіт виявився домашнім. Його господаря згодом знайшли. Ним виявився жмеринський священик. Коли волонтерка зателефонувала йому, пояснила ситуацію й назвала суму лікування, почула у відповідь: «У мене четверо дітей, я що мушу платити за кота?».

    Ліверпуль
    Кіт Батюшка-Батон

    — Кажу йому: «Заберіть тварину без грошей, просто заберіть, тому що кожний день на стаціонарі коштує 150 грн», — продовжує Катя. — Ветеринари жартома запитували: «Ти "Батюшку" коли будеш забирати?». Наприкінці розмови чоловік сказав мені, що порадиться із жінкою, подумає і, можливо, забере кота в суботу. А це був четвер. Відтоді минуло вже багато часу. Так у мене з’явився вже сьомий котик.

    Зараз Батюшка-Батон живе на дві хати. У студентки та волонтерки Маші Москалюк. Коли в дівчини починаються канікули, котика забирає до себе Катя. Як каже, раніше дівчата шукали йому нове житло, але вже не хочуть нікому віддавати:

    — Він бомба. Дуже пухнастий і великий рудий кіт. Виглядає ніби злим, але насправді любить, щоби його цілували. Хоче постійно перебувати поряд із людиною.

    За словами Христич, не часто, але трапляється, що господарі не забирають своїх тварин. Зараз (на момент запису, — ред.) у клініці на стаціонарі живе маленьке пухнасте цуценя. У нього була травма й собака не ходив: тягнув задні лапи. Господарі принесли тварину на евтаназію. У клініці відмовилися це робити, залишили в себе й зараз собака ходить. Так вийшло, що її змогли вилікували.

  • «Люди шкодують своїх машин»

    Катя розповідає, що мало хто зголошується возити тварин. Приміром, таксисти не хочуть перевозити собак та котів. Тому, що тварин під час їзди захитує. У них може початися блювота. Вони можуть сходити під себе — будь-що.
    — Люди цінують свої машини, тому навіть за гроші не допросишся, щоби погодилися взяти тварину в салон, — зізнається дівчина. — Якось із села Якушинці просили допомогти зі стерилізацією пса-безхатька, який прибився до будинку. Приїжджаю туди забирати собаку, і бачу у дворі машину. І розумію, що власною автівкою люди не захотіли везти, а шукали мене.
    Раніше дівчина возила тварин у «Део Матіз» і особливо не шкодувала авто: розкладала задні сидіння, щоби вмістилося більше пухнастиків. Так зі Жмеринки колись привезла 9 собак і одну кицьку на лікування. Кішка, до речі, живе тепер із Катею.

    Ліверпуль

    Більше ніж півроку дівчина роз’їжджає на іншій автівці, до якої ставиться дбайлвіше. Проте деяких речей не уникнути:

    — В мене машина постійно в шерсті. Всередині завжди якісь пелюшки підстилки, гумовий коврик. Постійно мийки, хімчистки. Запаслася спеціальним засобом для дезінфекції та виведення запахів.

  • Як тварини потрапляють до притулків та скільки потрібно часу на пошук домівки

    З 2007 року у Вінниці працює притулок для тварин «Планета», який не фінансується містом. Його утримують волонтери, опікуни та благодійники. У 2018 році за бюджетні кошти відкрили муніципальний притулок для тварин на вулиці Гонти, 26Е. Також у місті є приватні міні-притулки — від 30 до 100 тварин.

    — Міні-притулки організовують люди, які не можуть пройти повз хвостатих і тримають їх у себе вдома, — розповідає Катя. — Деяких тварин вдається прилаштувати, а деякі залишаються жити в них.

    Ліверпуль

    Колись Катя підібрала пухнасту велику собаку біля супермаркету «Фуршет», що неподалік Західного автовокзалу. Пес бігав у наморднику та мав нашийник. Тобто тварина була домашня. Катя домовилася із муніципальним притулком, щоби вони прийняли тварину на деякий час і паралельно шукала старих або нових господарів. За цей час домівку знайти не вдалося, а вже кастрованого собаку потрібно було забирати з притулку, інакше його випустили б на вулицю. Волонтерка знайшла хвостатому перетримку і продовжила пошуки, поки нарешті не вдалося прилаштувати його в Барський район на Вінниччині.

    У сім’ї зараз дуже задоволені цим собакою. Шерман звати. Він ходить із хазяями по гриби. Але знайти нових власників для нього виявилося дуже важко ще й тому, що песику 8 років, — розповідає Катя. — Є перспективні собаки, яких потрібно утримувати довше 2-х місяців. Їм можна знайти дім. Просто на це потрібен час, як от Шерману. Він знаходився на перетримці десь 3–4 місяці. І врешті тепер вдома.

  • Чому дорослим та великим тваринам важче знайти дім

    Зооактивістка зізнається, що знайти новий дім дорослим та великим тваринам важче, ніж цуценятам. Адже зазвичай хочуть, щоби собака виріс поряд із людиною. Більшість побоюються, що доросла тварина до них не звикне. Але буває, що пес із вулиці по-своєму вдячний господарю, який його прихистив. Як каже Катя, серед тварин, як і серед людей, є розумні, а є не дуже. Щодо великих, то тут усе ще простіше — чим більше собака, тим більше він їсть і це може стати стримувальним фактором для людини.
    Навіть попри те, що безпритульним тваринам складно знайти нових господарів, улюбленців віддають не всім. Волонтери з’ясовують, у які умови людина хоче забрати тваринку. Як збирається доглядати й чим годувати. Чи є, приміром, для собаки вольєр, будка, повідок — усе необхідне для утримання. А також у телефонній розмові з майбутнім власником дізнаються, наскільки людина відповідальна і благонадійна.

    Ліверпуль

    Буває, що такі деталі спливають уже на місці. Якщо дівчина бачить, що умови не підходять для утримання собаки — везе її назад. Катя возить опікунських тварин. І під час доставки має сфотографувати хвостика із новим господарем. Розповісти опікуну, що побачила, яка там взагалі атмосфера. Тому, що волонтери, які вдома доглядали за цим чотирилапим, відгодовували абощо, переймаються його подальшою долею. Вони хочуть, щоби пухнастик потрапив до надійних рук.
    За словами Христич, волонтери віддають тварину з умовою: якщо щось на новому місці не подобається — забирають її назад. І так повертали неодноразово. Катя розповідає, коли таке трапляється:

    — Приміром, повертали довгошерсту таксу, яка душила кур. І хоча песик подобався новим господарям, витримати цього вони не змогли ще й тому, що їхні сусіди також мали кур. Тому зробили обмін і собачка шукав домівку вдруге. Зараз він уже прилаштований.

  • «Ми не можемо інакше» — про фінансування та волонтерський тягар

    Волонтери збирають кошти на допомогу тваринам у соцмережах. Христич розповідає, що це не тільки вінничани, а й люди з інших міст України, які натрапляють на пости волонтерів у Фейсбуці. Зрідка долучаються люди з-за кордону. Наші колишні співмістяни.

    На перевозку тварин Каті збирає волонтерка зі Жмеринки Оксана. Вона займається тим, що пристраює чотирилапих, а Катя їх розвозить. Окрім фінансової допомоги з боку небайдужих, волонтери витрачають також і свої власні кошти:

    — Бути добрим і займатися порятунком чотирилапих — це дуже дорого. Кожного місяця витрачаю на волонтерство 3–4 тис. грн. Так, я збираю гроші на лікування тварин. Але перевожу їх автівкою власним коштом. Намагаюся допомагати волонтерам, які самі в скруті.

    Ліверпуль

    На жаль, деякі волонтери живуть у суцільних злиднях. Споглядати за цим дуже складно й боляче. Коли є якась незрозуміла ситуація, намагаюся просто допомогти. Приміром, людині взимку вимикають електрику в будинку за несплату, а в неї на утриманні перебувають тварини. Що вони будуть їсти, якщо їм готується їжа на електриці? Або якесь екстрене лікування потрібно волонтеру. Тобто життєві ситуації бувають різні.

    Як каже Христич, активно у Вінниці зооволонтерством займаються до 20 людей. Вони поширюють інформацію про тварин у соцмережах, беруть хвостатих на перетримки, збирають кошти на лікування. Звісно, небайдужих людей більше.

    — Ми, волонтери, опікуємося безпритульними тваринами з власної волі. Йдемо на це усвідомлено, адже не можемо інакше, — говорить Катя. — Оксана (волонтерка зі Жмеринки, — ред.), наприклад, не може не забрати тварину, яку їй підкинули під паркан. Так само і я. Мені телефонують, бо кіт впав із балкону, і я не можу не їхати за ним. У мене є можливість допомогти.

  • Заради чого Катя допомагає тваринам

    — Коли я йду вулицею, я не бачу людей. Я бачу тільки тварин. І мені боляче спостерігати за тим, що вони на вулицях. Особливо взимку. Що вони блукають напівголодні, погано виглядають. Я хочу це припинити.
    Тому я намагаюся максимально докласти зусиль, щоби тварин не було на вулицях. Окрім того, що вони там замерзають і голодують, над ними ще і знущаються. Їх можуть бити, штурхати, відстрілювати. Неодноразово бувало так, що привозила у ветклініку збиту автомобілем собаку, а коли їй робили знімок, виявлялося що в її тілі ще й кулі від пневматичної зброї.

    Ліверпуль

    — За кордоном, приміром, у Польщі — немає бродячих собак на вулицях. Вони максимально стерилізовані. Там люди не можуть винести на смітник кошенят, як роблять у нас. Якщо їх зафіксують камери, або хтось побачить, то одразу повідомлять у поліцію і випишуть штраф.

    Я була в Польщі, Німеччині, Франції й ніде не бачила жодної безпритульної тварини на вулиці. Колись у центрі Дрездена побачила у дворі ніби загубленого песика. Коли підійшла ближче, виявилося, що це заєць. Можна уявити, яка була б доля цього зайця в нас. Мабуть, його б уже смажили десь.

  • Що треба змінити в суспільстві у ставленні до тварин

    — Щоби люди були більш активними й небайдужими. У нас більшість проблем у суспільстві через людську байдужість, лінь та пасивність. Люди хочуть, щоб у місті не було безпритульних тварин, щоби вони не бігали довкола їхнього дому, не лаяли й не кусалися. Але нічого не хочуть для цього робити. Ніяк не готові співпрацювати з волонтерами для того, щоби їхня проблема була вирішена. Вони хочуть щоби хтось вирішив її за них.
    Наприклад, у мене був випадок, коли збита собака пролежала 2 тижні, поки випадковий чоловік, який заїхав на це підприємство, не побачив її й не зателефонував мені, знайшовши контакти в інтернеті. Я приїхала пізно ввечері, забрала тварину до клініки. Їй надали першу допомогу. У неї був перелом тазу і він почав зростатися, тому оперувати не можна було і єдиний вихід був — дочекатися поки все зростеться як є. Давати антибіотики й добре годувати. Тому собака кульгатиме.

    Коли я повернула чотирилапого на попереднє місце перебування, довелося домовлятися з охоронцем тамтешнього підприємства, щоби слідкував за твариною і вчасно давав потрібні ліки, які привезла.
    Протягом двох тижнів собака лежав без допомоги. Якби протягом перших 2–3 днів його доставили у ветклініку, тварину можна було б оперувати.

    Ліверпуль

    Я розумію, що життя на вулиці — жахливе. Скільки таких випадків жорстокого поводження з тваринами, про які ми навіть не здогадуємося. Коли є людина, якій не байдуже, і вона шукає якусь допомогу для збитої тварини — це щастя.

Ми в соцмедіа

Інші наші історії

Редакція Artinov.Liverpool спілкується з вінничанами

Illustration

«Найжахливіше це навіть не шуби, а «гусеничні» жилетки»

Про Еко-фест «ДІЛИ»

Відвідувачі еко-фесту «ДІЛИ» про сортування сміття та хутро

Illustration

«Вінниці бракує творчих андеґраундних фестивалей»

Про AIR ГогольFest 2019

Який слід вражень фест залишив по собі у відвідувачів — у нашому матеріалі

Illustration

«По Конституції цензура заборонена, офіційно її немає, фактично вона є»

Про Конституцію

Цікавимося у містян, наскільки вони знають основні положення закону, свої права та свободи