Джошуа Маттео — про українське працелюбство, викладання іспанської та «культ» родини

Джошуа родом з Еквадору. За 8 років у Вінниці він встиг отримати диплом університету, одружитися та почати курс вивчення іспанської мови. Говоримо з гостем про те, чим його підкорила Україна, що в українській культурі шокувало, і чи стала Вінниця рідним містом

Illustration

Авторка: Аліна Присяжнюк

Матеріал створено за підтримки Креативного простору «Артинов»

13 вересня, 2019ЛЮДИ, ІСТОРІЇ


  • Про переїзд до України

    Ледь не кожна розповідь починається з родини. У Джошуа сім’я специфічна, адже його тато з Німеччини, а мама — з Еквадору. З дитинства у хлопця було бажання подорожувати та пізнавати, що таке Земля. Не тільки Латинська Америка, а й Європа, інші континенти.

    — Я постійно думав про те, як живуть у інших країнах, дивився амриканські фільми та читав статті про подорожі. Коли людина подорожує, вона, в першу чергу, розвиває свої внутрішні таланти, або навіть відчуває себе кимось іншим.

    Коли Джошуа виповнилося 16 років, випав шанс вибрати якусь країну для подальшого навчання в університеті. Основними варіантами були США, Канада, Україна та Росія. І лише рік на те, щоб обрати країну. Але головною метою було не просто вдосконалювати англійську, а й вивчити якусь нову мову, поринути у нову культуру.

    У Канаді було трохи дорожче навчатися — там Джошуа одразу довелося б працювати. У США також. Тому він вирішив використати свою молодість не лише для навчання, а й для знайомства з іншою культурою.

    — У фільмах завжди показували Росію як дуже холодне місце, тому я обрав Україну, і почав більше про неї дізнаватися. У 2011 році я готував документи для вступу. Так поступово пізнавав, що Україна — це не Росія, це було дуже цікаво для мене. Особливо вразила інформація про Чорнобиль.

    — Хтось вважає, що основні переваги зосереджені в США та Канаді. Але якщо опустити економічні особливості — тут я маю більше можливостей для розвитку своєї особистості та пошуку себе.

    Відтоді як Джошуа прибув до України, він нітрохи про це не пожалкував.Однак бар’єр у спілкуванні був присутній. Хоча англійську Джошуа на той час уже знав, українська та суржик виявилися для нього зовсім незнайомими. Але він твердо вирішив, що ходитиме на курси, вчитиме мову, щоб процес навчання був «в кайф».

    — Я маю можливість подорожувати, був і в США. Але Україна стала для мене рідною. Не думаю, що живучи в США почувався б щасливішим.

    Ліверпуль


  • Про заглиблення в мову та культуру

    — Вивчення будь-якої мови — це не просто прийти до класу та вчитися. Тепер, коли я вже викладаю мову, я розумію, що процес навчання відбувається не лише в класі біля дошки. Перший крок — це зрозуміти, що ти будеш вчити. Якщо ти не розумієш людей — спостерігай за їхньою поведінкою, їхньою культурою. Щоб пізнавати це — не потрібно говорити. Досить спостерігати, як люди запрошують тебе в гості.

    Мені було цікаво вивчити мову, а також розуміти, як українці живуть, бо вони дуже культурні та дуже класні. Зі мною всі завжди були чемні, навіть тоді, коли я знав лише два слова: «Так» і «Ні». Українці намагалися навчити мене мови, я навчався спілкуючись із людьми. Тому треба не лише розуміти граматику, але й досліджувати культуру, людей, з якими тобі доведеться мати справу.

    Ліверпуль


  • Чому саме Вінниця

    — Насправді я не самостійно вибирав місто — цим займалася агенція. Працюють там українці, котрі живуть у Еквадорі. Саме вони допомагали мені з оформленням документів та вибором міста. Мені просто сказали: «Ти поїдеш до міста Вінниці». Вінниця? О’кей. Я почав гуглити, побачив красиві фотографії, фонтан, торговельні центри. Місто мені сподобалося, тому я не відмовився, хоча мав повне право попросити, щоб для мене підібрали інший університет.

    У інших містах України я теж бував. У Києві, Львові, Луцьку. Можу сказати, що Вінниця — дуже зручне місто. Київ надто великий. Я сам приїхав з міста Кіто, воно теж величезне, у нас 3 мільйони населення. Особисто мені завжди було там незатишно. Треба було довго їхати з однієї точки міста в іншу. А зважаючи на те, що в Еквадорі немає метро — на дорогу ти витрачаєш не 40 хвилин, а 2–4 години часу щодня.

    Джошуа зізнається, що у 2011 році він мріяв жити у такому місті, де все близько. Де є 4 пори року, кожна з яких красива по-своєму. Коли хлопець приїхав до Вінниці, вона виявилася ідеальним містом. Маючи змогу подорожувати Україною, Джошуа побував і у Львові, який вважає гарним містом, у якому є де погуляти. Однак переїжджати туди після підготовчого відділення хлопець відмовився. А південна перлина України — Одеса — йому взагалі не подобається.

    Ліверпуль


  • Чим дивують українці

    — Було цікаво, що коли ти приходиш в гості до українця — мусиш зняти взуття. У нас немає такої культурної особливості, в гостях ми завжди ходимо взуті. Якщо ти не носиш взуття — це вважається чимось дивним. Але тут я зрозумів, що це класно, бо в домі завжди чисто. Я навіть почав замислюватися, чому у нас такого немає.

    Незвично також те, що коли ми вітаємося, ми не простягаємо долоню, а цілуємо одне одного у щоку. Знаєш людину, чи не знаєш — таке вітання завжди. В Україні такого не було, тому відчувалася легка «прохолода». Лише «привіт», і на тому все. На початку мого перебування тут це був такий сильний культурний бар’єр — я не міг уявити, що так продовжуватиметься завжди. Але з часом я зрозумів, що це мене не ображає, а є просто особливістю культури.

    Ліверпуль


  • Українська кухня на противагу латиноамериканській

    Розпитуючи про життя іноземця в Україні, важко не торкнутися кулінарної тематики.
    Коли Джошуа готувався до переїзду, він виявив, що в Україні, як і в Еквадорі, продається картопля, є рис та м’ясо — словом, усі знайомі хлопцю продукти. Це означало, що голодним тут він не залишиться.
    З українськими стравами Джошуа познайомився завдяки друзям. Хлопець розповідає, що мами його товаришів часто запрошували його у гості, щоб почастувати українським борщем. Йому так сподобалася ця страва, що він неодноразово готував її самостійно. Навіть дивився відео про те, як правильно варити борщ з м’ясом та квасолею.
    — Латинські страви я тут теж готую. Тут немає такої кількості свіжих морепродуктів, але є інші товари. Майже усе необхідне є в Metro. Я обожнюю мексиканську їжу, тому часто готую такос. Скуштувати мексиканську, арабську, індійську кухні можна в ресторані Rich. Звісно, методика приготування там частково американська, але смак все ж подібний до автентичного.

    Ліверпуль


  • Роль педагога та викладання іспанської

    — У мене було багато друзів, які постійно казали: «О, класно, ти знаєш іспанську мову! Є багато класних пісень, які ми хочемо розуміти. Чому ти не викладаєш іспанську?»

    Виявляється, що роль викладача Джошуа обрав неспроста. Хлопець розповідає, що ще коли він був дитиною, хотів стати вчителем. Не важливо, якого предмету: фізики, математики, адміністрування. А потім все більше вінничан почали запитувати, чому він не викладає іспанську. На той час Джошуа вже мав друзів в «Артинові», і йому запропонували відкрити тут курс.

    — Але я розумів, що викладати буде важко, тому що роль вчителя — це не просто бути носієм мови. Ти мусиш розуміти, як працює граматика твоєї рідної мови. Тому я почав активно вивчати особливості мови, читати книги викладачів іспанської. Це дуже мене зацікавило, і я з’ясував, що дійсно можу цим займатися. Зрештою, за сприяння «Артинова», ми зняли рекламне відео та відкрили курс із вивчення іспанської.

    Це був правильний крок. Я завжди радію, коли викладаю, спілкуюсь, коли студенти говорять іспанською. Дуже приємно чути, що у рідному місті Вінниці є люди, котрі хочуть вчити не лише англійську, а й іспанську мову.

    Ліверпуль


  • Про перебіг занять з іспанської мови

    — У нас є як індивідуальні, так і групові заняття. Індивідуальне заняття триває годину, а групове — півтори або дві години залежно від матеріалу. Я намагаюся з перших уроків надавати максимум інформації. Моя ціль — щоб люди одразу познайомилися з мовою, і уже на першому уроці могли говорити про себе іспанською. Якщо ми досягнемо цієї мети, надалі нам буде простіше з ними працювати.

    Я працюю з різними книгами, часто з матеріалами, які створив я сам. Я пройшов багато курсів, але усе ж вирішив, що власна методика краща від чужих. Тому вкладаю у кожне заняття свою душу, емоції. Намагаюся зробити так, щоб людина не просто вчила мову, а могла виразити з її допомогою свої емоції.

    Ліверпуль


  • Що найважче у вивченні іспанської

    — Я завжди поділяю своїх учнів на тих, хто володіє англійською, і тих, хто англійською не володіє. Для англомовних людей вивчити іспанську буде простіше. У інших є бар’єр, тому що вони не розуміють структуру граматики. Коли ти говориш іспанською: «Я — Джошуа», це повинно бути сформульовано як «Я є Джошуа», «Я є хтось». Будь-який іменник має виконувати якусь дію. Українською ти кажеш: «Я вдома», а іспанською повинен сказати «Я є вдома». Це найважче.

    Коли людина починає розуміти основні граматичні особливості, їй може бути важко розібратись у часах. В іспанській є 4 види минулого часу, які треба використовувати у правильній формі. Джошуа зізнається, що коли сам вчив українську мову — інколи нервував, бо «хотів знати все і одразу». Але водночас він розумів, що це тривалий процес, постійна практика. Тому своїм студентам викладач радить зберігати спокій, бо для пізнання мови потрібна практика. Ніколи не треба здаватися, доки не досягнеш результату.

    — У мене є декілька студентів, які вивчили іспанську дуже добре. Наприклад, моя дружина вільно спілкується іспанською. Треба ще працювати над граматикою, але вона вже відчуває цю мову. Найважче — навчитися відчувати мову. Ти можеш володіти англійською на високому рівні, але якщо ти не будеш її відчувати, уся інформація, яку ти передаєш — пуста.

    Це глибока внутрішня праця. Декілька моїх студентів вже вміло використовують часи, але інколи вони себе недооцінюють. Часом навіть носії неправильно використовують форму.

    Ліверпуль


  • Що було найважчим у вивченні української

    — Навіть сьогодні, це — відмінки, але я певен, що зможу їх вивчити. Колись мене запитали, чому я не йду на додаткові курси. Але фішка в тому, що я не хочу говорити ідеально. Раніше мені вистачало просто розуміти людей, а зараз мій акцент — це моя родзинка. Я завжди залишатимусь іноземцем, тому мені подобається розмовляти саме так.

    Усім, хто приїздить до України та починає вчити українську, Джошуа радить брати себе в руки, тому що дістатися кінцевої мети складно. Потрібно постійно рухатися у швидкому темпі.

    Ліверпуль


  • Українці — які вони?

    — Кожна культура різна. Добре, що я маю змогу подорожувати, знаходити нових друзів. Спочатку у мене склалася одна думка про українців, а після кількох подорожей — змінив її.

    Українські молоді люди дуже працелюбні. В нашій країні таке рідко зустрінеш, щоб дівчина в 20–23 роки працювала. В основному вони живуть з батьками за батьківські гроші. Таке життя їм подобається. А от в Україні я зустрів дуже багато молодих людей, які також хочуть розвиватися. Це мене дуже вразило: люди хочуть змінити не лише країну, а й себе. Для мене сьогодні це великий плюс. Молоді люди працюють в кафе, в коворкінгах, намагаються заробити гроші. В нас люди 30–35 років працюють, молодші лише навчаються в університеті.

    Коли я навчався в університеті, багато моїх одногрупників уже працювали та навчались одночасно. Для мене це стало прикладом, адже з’явилось бажання щось робити. Навіть моя мама була проти цього, вона казала: «Навіщо ти працюєш? Ти маєш лише вчитися!» Але я брав приклад з молоді, і це суттєво вплинуло на мене.

    Ліверпуль


  • Про важливість родини

    — Мені дуже приємно, що я зможу виростити власних дітей в такій культурі. Я буду впевнений, що вони теж будуть себе розвивати.

    Мені казали, що Вінниця — чисте місто, і це щира правда. Я живу тут з 2012-го року, і щороку місто стає кращим. Це дуже серйозні зміни, які втілюють не держава чи Президент, а самі ж люди. Розвиток IT-сфери, самоосвіта, результативність — це те, як можна охарактеризувати українську молодь. Люди хочуть більшого, і вони це отримують. Тому що у них є дисципліна.

    Коли я приїжджаю до Еквадору, я теж намагаюся це показувати своїм друзям. Одному моєму знайомому вже виповнилося 28 років, він має ступінь магістра, але досі не працює. Я не можу цього уявити, бо маю багато друзів, які живуть не за рахунок батьків, а заробляють самотужки. Вони розвиваються, і це великий приклад для мене особисто.

    Навіть якщо порівнювати американську та українську культури — я завжди вважатиму українську кращою. Тому що тут у пріоритеті родина. В США та Канаді сім’я відходить на задній план. В Україні люди завжди намагаються створити родину та поставити її на перше місце. Для нас це дивно, але я прийняв цю культуру і у 24 роки одружився, тому що хотів мати таку основу, як сім’я. Якщо я молодий, все одно хочу зростати та розвиватися разом зі своєю сім’єю. В Латинській Америці часто трапляється, що люди обирають кар’єру, навчання і коли вони сформувались, хочуть зростати в родині. Але це важко, тому що ти вже досягнув висот, ти можеш бути втомленим.

    Коли ти зростаєш разом з дружиною або чоловіком — це більш результативно. Можна разом працювати, розвиватися, розпочинати бізнес. Я дуже радий, що живу в такій прекрасній країні та прекрасному місті, де я можу розвивати власні таланти та допомагати іншим.

    Ліверпуль


Ми в соцмедіа