Привезти до Вінниці щось кайфове

— Це була моя авантюрна ідея. По-перше, це — не мій власний бізнес, а бізнес родинний. Просто на цю ідею погодились мої батьки, підтримали мене. Операційно я виконую значну частину роботи, але ідея з’явилась з того, що мені був дуже цікавий Дмитро Борисов як ресторатор. Його формати, що виникли за останні роки, типу «Білого Наливу», «Мушлі», Dogz&Burgerz, БПШ та решти — трендові та максимально новаторські у нашій країні.
Спершу я поїхав до нього на курси. Перед поїздкою на його курс «Як відкрити та ефективно керувати кафе/баром/рестораном», де була змога поспілкуватися з самим Дімою та його дружиною, у мене народилася ідея, що треба щось кайфове привести до Вінниці. Виникла дуже спонтанно, тому що насправді перед тим, як сказати про це батькам, я напевно тиждень думав, як це зробити. Спочатку я сказав батьку, далі — разом із татом — мамі. На моє здивування, вони довго не вагалися, і погодились за один день. Чи це я гарно підготувався, чи це вони в мене повірили — але це крутий досвід особисто для мене, тому що майбутнє у ресторанному бізнесі я обрав самостійно.

Антон розповідає, що не навмання обрав ресторанну справу. Хлопець чесно зізнається, що дуже любить… їсти. Саме тому йому подобається годувати вінничан. Його мета — допомогти місту розвивати культуру харчування у закладах

«Не хочу працювати на дядечка — хочу сам стати дядечком»

— Після 10-го класу я вперше почав працювати на базі відпочинку «Комарово». Офіціантом я опинився там дуже випадково, адже спочатку ми з товаришами їхали туди заробляти на кальянах. Але справа у нас не пішла, тому що, як кажуть у сфері HoReCa: «Твій гість — це ти сам плюс мінус 5 років». А оскільки власники — це була і є родинна пара, на той момент туди їздили родинами.
Я відпочивав, роблячи там кальяни, і майже нічого не заробляв. Два-три кальяни на день поділити на трьох товаришів — це ніщо. Власники запускали кухню і запропонували мені працювати там ще й офіціантом. Радо погодився, бо хотів заробляти гроші.
Робота там була для мене важкою, але то було круто, адже я одразу потрапив «у вогонь». І надалі для мене усілякі великі навантаження, як наприклад вихідними у «Білому Наливі» — це режим норми. Я чітко пам’ятаю день, коли після цілого літа роботи я прокинувся зранку із думкою: «У мене ще сьогодні два дні народження, і завтра весілля. Відчуваю, що у мене скоро сяде батарейка. Не хочу працювати на дядечка — хочу сам стати дядечком».

З цією думкою я жив декілька років. Наступного літа я знову поїхав до «Комарово». Туди мене запросили як того, хто вже все знає. Про мене там залишились гарні відгуки для батьків, і я вирішив — чому би й ні.

Потім почався перший курс навчання в університеті. Я вступив на спеціальність «Готельно-ресторанна справа» до Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Після цього я зрозумів, що навчання було не таким інтенсивним, як я очікував. В 11 класі я звик відвідувати уроки, 2–3 репетиторів на день, тренування з футболу — то був хардкор. Поїхати з дому я міг о 7 ранку і повернутися о 23-й. Увесь день був розписаний хвилина в хвилину. В університеті було 2–3 пари на день, а з футболом я завершив. Тому я пішов працювати в «Тифліс».

Там я відпрацював весь перший семестр помічником офіціанта. Побачив багато корисного для себе як на кухні, та і в організації роботи з персоналом. Далі просто чекав другого семестру, щоб спробувати себе барменом у «Canape». Після літа роботи барменом, я взяв собі невеличку паузу, вирішив зайнятися саморозвитком. Почав читати літературу бізнес-напрямку.

Колись Діма Борисов давав інтерв’ю, і я запитав у онлайні, чи є якась профільна література. Він відповів, що зараз немає, оскільки все надто швидко змінюється. Якщо ти керівник або власник — краще просто слідкувати за новинами, бути постійно у справі і читати книги типу «7 навичок високоефективних людей», «45 татуювань менеджера». Я прочитав кайфову книгу про Starbucks.

Підписався на Борисова в YouTube. В одному з останніх відео він якраз розповідав, як вони фантастично окупилися за 2 місяці. За таких інвестицій, для мене це феноменально. Так я почув про «Білий Налив», почав більше про нього читати, збирати відгуки серед друзів з Києва. Мій двоюрідний брат на запитання «Як там?» відповів: «Ти черги бачив? Що тобі ще треба?».

Про цільову аудиторію

Частенько відвідувачі кажуть, що «Білий Налив» — це не просто місце, де смачно та швидко, а й заклад, де приємно знаходитися. Здебільшого, завдяки контингенту. Дізнаємося у Антона, чи дійсно у закладі немає неприємних завсідників «наливайок» віком 50+:
— Насправді до нас приходили і люди «за п’ятдесят». Особисто я стояв на касі та приймав і них замовлення. 70% наших відвідувачів — це гості 17–25 років. Іноді влітку за гарної погоди заходять мами, у яких є діточки. Беруть дітям по лимонаду та хот-догу: дітвора щаслива, а мами спокійно спілкуються на вулиці. Більша маса — це дійсно «я плюс 5–7 років».

Наталя, мама Антона та власниця закладу, розповідає, що приємно вражена культурою вінницької молоді:
— Була ситуація, коли молодий хлопець підійшов до мене та попросив адміністратора. Я відповіла, що є власницею. Тоді він розповів, що розбив на вулиці келих від сидру, і хоче за нього заплатити. Це викликало у мене щирий подив. Я лиш подякувала молодику, адже ми могли одразу прибрати скло, щоб ніхто не порізався.

Про локацію

— За локацію потрібно сказати велике «дякую» моєму батькові. Він знав власника приміщення. Коли ми це місце обрали — там був просто залізний каркас і все. Потім ми почали обговорювати, що нам потрібно. Нам дали дах, стіни, вікна, двері та стяжку. Далі все — це наші інвестиції.

Чи дійсно Антон — наймолодший франчайзі?

— Не стомлююся повторювати, що франчайзі — це не я, а моя мама. Я — просто наймолодший затійник. Мама доклала максимально великих зусиль під час будівництва та запуску, бо я для неї ще маленький та «зелений» хлопчик. У цьому я з нею повністю згоден, оскільки я би не зміг усе так налаштувати, знайти бригаду, проконтролювати. Десь не знав би, що треба з кимось поторгуватись, жорстко «гаркнути» до когось. Це був досвід моїх батьків.
Моя мама ніколи з цією сферою справи не мала — вона 20 років працювала у держслужбі, тому я для неї «обламав» усі її плани на майбутнє. Не думаю, що вона про це шкодує. Їй важко. І мені теж важко. Ми з нею протягом останніх двох тижнів спали по 3 години на добу. У нас не було виходу. Операційно зараз намагаюся працювати з командою я. Обираю, кого брати в команду також я. Зараз навчаюся всьому, чому тільки можна: як правильно робити поставки, терміни зберігання всіх продуктів. Я мав певний бекграунд, але все ж не досить великий, щоб вдало запуститись.

Зараз я просто виконую функції керуючого. Знаю про прибутки, але в них не лізу. Я одразу запропонував батькам, що буду працювати за фіксовану ставку, а коли ми окупимося — будемо говорити про щось більше.

Для мене найкрутіше, що може бути — це можливість навчатися. Знання та навички, які я здобуваю щохвилини — значно важливіші аніж додаткові кілька тисяч гривень. Я операційно міг сказати: «Давайте візьмемо людину з досвідом, зробимо її керуючою, а я буду ходити туди час від часу і бити по пальцях». Я намагаюся жити цією справою, можу не бачитись із дівчиною та друзями протягом тижнів. Вони приходять ввечері, щоб просто перевірити, чи я ще живий.

Смішно, що деякі люди начитались статей про мене, типу я власник — і тут я сміття з кимось виношу або келихи збираю. Я проходжу, хтось помічає, що я у фірмовій футболці «Білий Налив», і чую краєм вуха: «Та нє, це гон, це не він. Нащо людині, у якої є бізнес, батрачити тут прибиральником?!»

Моя мама, власниця, у понеділок вискакувала на процес, бо нам не вистачало людей. У нас це нормально. Коли твій працівник бачить, що ти з ним працюєш пліч-о-пліч — це для нього найкращий стимул.

Мати власний бізнес — це тренд

— Вчора я спілкувався з батьком. У мене з ним були певні розбіжності стосовно «Наливу». Він мені каже: «Ти трішки заспокойся, прибери емоції. Це так не працює». Мій батько на керівній посаді не перший десяток років, і він пояснює мені багато корисних речей. Я навчаюсь і операційній діяльності, і роботі з людьми.

Тато часто каже, що я — більше виключення з правил. Хоча я особисто знаю багато людей, які у моєму віці уже намагаються щось придумати. Можливо, це завдяки Портнягіну та іншим дядечкам, що «роблять» інфобізнес. Це зараз тренд — намагатися вести бізнес, особливо в Instagram. Мої друзі з цього дуже «травлять». Про мене вони так не кажуть, тому що вони дійсно знають, що я чогось прагну. До того ж, ресторанна справа — це бізнес, який ти можеш «помацати».

Про роботу з Gastro Family

— Відгукнулися вони із задоволенням, тому що це для них розвиток та популяризація персонального бренду Борисова та їхньої торговельної марки «Білий налив».

Відгук був не одразу, тому що все відбувалося через форму заявки на сайті. Я дзвонив, щоби записатися на курс до Академії Борисова. Цього ж дня я зателефонував та попросив про зустріч із людиною, котра відповідає за франшизу. Пройшло два дні, але ніхто чомусь не зв’язався. Я перетелефонував, щоби спитати, чи пройшла проплата за курс і заодно запитав, чому не віддзвонюють. Мені відповіли, що у них лаганула система і пообіцяли подзвонити. Фідбек відбувся майже одразу, протягом кількох годин. І доки я був на курсах, тато зустрівся із представником Борисова. Зустрілися в «Наливі», батько побачив, що це, скуштував продукцію і у нього склалося приємне враження.

На запитання, як скоро власники бізнесу планують «відбити» інвестиції, Антон лаконічно відповідає: «Є плани. І ми їх виконуємо».

Про день відкриття

— Ми пропустили більше 3 тисяч людей за 12 годин роботи.

Нам дуже допомогла команда запуску, яка була з нами перші три дні. Цього дня працювали 6 людей, котрих ми вже взяли на роботу, я і ще троє людей, що приїхали з Києва. 
За тим невеликим баром одночасно працювало 10 людей. І ми не встигали.

Восьмеро були за баром, двоє робили заготовки по лимонам, тягали устриці, набирали соуси. Це було просто фантастично, і я вважаю, що ми могли би пропустити ще більше людей. Але був FoodFest, який все ж перебрав на себе левову частку наших клієнтів. Хоча, коли я знімав робочу футболку та йшов повз черги, щоб послухати, що люди кажуть — напевно кожен п’ятий в черзі перед цим був на FoodFest та казав: «Та там ні а чьом, мені пацани сказали, що тут кульно!»

Плюс ми запустили акцію та годували за чекіни. І незважаючи на це, ми все одно зробили гарні показники за продажами — і навіть перевершили власні очікування стосовно кількості людей. До того ж, у цей день у нас ще й вимкнули світло на 40 хвилин, і ми просто були на стопі.

Про активності у «Наливі»

— Всі акції, які проходили в «Білих Наливах», йшли з Києва. У нас є можливість придумати щось своє та запропонувати. Нам скажуть, це прикольно чи ні, тому що вже існує бренд, є певні зобов’язання перед нашими гостями. У них є картинка того, яким є «Білий Налив» та яка у нього концепція.

Акції будуть. Ми розігрували ящик сидру та хот-доги. Усі активності відображені на сторінках закладу у Facebook та Instagram.

Чи справді «все гуд», коли кількість чекінів зашкалює

— Мені особисто ще ніхто не писав повідомлень із відгуками. Дівчина з Києва, яка веде сторінки «Білого Наливу» у соцмережах, написала: «У вас, напевно, найбільша кількість чекінів та фідбеку за всю історію відкриття серед 11 закладів по всій Україні».
Я особисто зустрічав тільки 2 негативних фідбеки у інста-сторіз. Один з них я навіть заскрінив.
«Мало місця. Шумно. Черги. Дизайн такоє» — не згоден зовсім з жодним. Не зважаючи на великі черги, ти чомусь прийшов до нас. Місця більше й не треба, бо це концепція закладу. А людей у черзі можна прохати поводитися тихіше.Другий негативний відгук із більш ніж тисячі — нібито в нас був розбавлений лимонад. Я навмисно набрав собі келих лимонаду, скуштував — як на мене, він був кайфовий.

Антон — про команду: «Вони насправді кайфують працювати якраз тоді, коли у них «запара»

— У нас дуже молода команда — як, власне, і я. У нас немає жодної людини старше 22 років. Я працював у «Білому Наливі» на Хрещатику, проходив своєрідну практику перед запуском франшизи у Вінниці. Керуючий власник може подивитись, як воно — працювати з великим потоком людей, аби здобути максимально швидко та ефективно необхідні професійні навички. Так ось, я побачив, що у Києві працівники — 22+, а у мене команда молодша. Якою команда буде потім — не знаю. Зараз ми завершуємо її формування.

Командою я задоволений, у нас є такі кадри, яких у деяких закладах немає по півроку. Наприклад, людина, яка круто продає на касі. У нас є чувак, який наловчився відкривати устриці. Коли у нас іде потік, я просто залітаю з ними на бар, усіх розподіляю.

Вчора був вечір, коли був завал. До нас опів на дванадцяту за інерцією сунув народ. І до 00:15 стояла черга, яку ми не могли розпустити. Вони насправді кайфують працювати якраз тоді, коли у них «запара».

У всіх є недоліки, але я намагаюся налагодити роботу таким чином, як я це бачу. Я — просто дуже педантична людина, і з цією педантичністю вони не завжди згодні. Але розуміють, що так має бути, бо якщо не буде порядку — не буде бізнесу.

Цікавий факт: «Білий Налив» — це екологічна та свідома франшиза. Поруч зі скляними келихами тут паперові стаканчики, тарілочки та конверти для хот-догів. А ще у літню спеку тут можна зустріти лабрадора, який відпочиває поміж столиків, або мопса, що зачудовано зиркатиме величезними очима. Це ще одна особливість закладу — до pet-friendly «Білого Наливу» можна завітати з домашнім улюбленцем.