Liverpool

ЛЮДИ | АЛЬБІНА КУРБАНОВА | 10 липня 2019

Кароліна Бундаш: ««Якби да Вінчі вів Інстаграм, підписалася би на нього»

У сторінки вінницької художниці з ніком yoursummerness в Instagram — 10 тис підписників. Профіль заповнений акварельними портретами, які малює 23-річна лікарка Кароліна Бундаш. Виставку її картин можна було побачити навесні цього року в одному з популярних вінницьких закладів — а днями дівчина закінчила інтернатуру і збирається на літо додому, на Закарпаття. Тож поки вона не поїхала, зустрілися з нею на площі Ліверпуль, щоби поговорити про поєднання медицини з блогерством та мистецтвом. Які дивні часом замовлення отримує і чому перфекціонізм в роботі іноді заважає нормально жити — говоримо далі

— Коли ти кажеш, що медик, то усі починають питати про діагнози. Тому, я тільки з близькими на цю тему спілкуюся, — починає розмову Кароліна, намагаючись швиденько записати stories для підписників, але так, щоб не видати всі деталі розмови. Жартома зізнається, що «блогерство зобов’язує». 

«Якби не Instagram, це так би не розвинулося»

Дівчина малює з дитинства. Спочатку це були 4 заняття малювання з викладачами, які спеціально приїжджали до школи в передмісті Мукачева, допоки не захворіли і гурток довелося закрити. Тому малювання обмежувалося плакатами в школу, конкурсами та передплатою дорогого на той час журналу, в комплекті з яким йшли фарби або папір. А потім і журнал перестали випускати.

Тільки після другого курсу Вінницького медуніверситету Кароліна взялася за пензлі. Як каже, тоді вже у неї був доступ до YouTube і власний ноутбук — а з ним і можливість подивитися в мережі speed-paint’и (пришвидшенні відео створення картин — прим.ред.), які знімали інші художники.

До 5 курсу накопичилася база — і з'явилися художники фаворити.

— Я бачила як вони розвиваються, порівнювала їхні перші та останні відео. І просто в один момент захотілося спробувати, я ж колись малювала. Тоді активно почали користуватися Instagram. Подумала, чому б не викладати туди свої малюнки. Це було три роки тому в травні. Зареєструвалася і теж перше фото — їжа, як у всіх (сміється). А потім я зрозуміла, що стільки їжі знімати в мене не виходило. На якийсь час закинула. В мене тоді навіть смартфон був дивний, не Android, а якась інша операційна система, в якій не було Instagram. Завантажувала фото через емулятор для Android на свій комп'ютер, і це вимагало багато часу. Потім з'явився нормальний телефон — і фото стали регулярними. Почали з'являтися замовлення, кількість підписників збільшувалася. Мені здається, якби не Instagram, моє хобі так би не розвинулося.

Але медицину заради творчості дівчина покидати ніколи не планувала і збирається працювати сімейним лікарем:

— Для мене це — зміна діяльності. Малювання не дає втомитися від медицини і навпаки. В медицині трошки інша півкуля мозку працює. Просто перемикаєшся.

Illustration

Починала з медових акварелей за 20 грн

Кароліна спочатку малювала звичайними акварельними медовими фарбами. Потім купила «Невську палітру», серії «Сонет». Говорить, що тоді це були найкрутіші фарби, хоча і найбюджетніша серія для учнів: 
— Ними малювали мої знайомі-художники. Пам'ятаю обійшла взимку усю Вінницю, щоб їх знайти — і витратила останні заощадження. Тривалий час малювала ними. А потім спробувала наші українські Rosa — і була в захваті і водночас здивована, наскільки самі роботи змінилися. Видно оці розводи в таких плямах, переходах. Мені це дуже близьке. Пробувала і фарби «Ван Гог». Кольори також чудові, але в них немає...тих кучерявих розводів, які залишає Rosa. Бачиш, які насичені кольори. 

Illustration

Фото надане Кароліною

Набагато яскравіші, соковитіші. Спробувала бренд і зрозуміла, що в цьому напрямку фарби ідеально мені підходять. Можливо, процес пошуку «свого» затягнувся, якби не їхні фарби.

Illustration

— До своєї виставки я не сприймала власні мистецькі роботи серйозно

ПРО СВОЮ ТВОРЧІСТЬ

На кого з художників орієнтувалася

— На початку мені страшенно подобалась римська художниця Агнес Сесіль. В принципі, подібність в роботах можна відслідкувати. Але без неї не обійтись в будь-якому випаду. Як не за нею, стежила би за кимось іншим і надихалася кимось іншим. Раніше я дуже сильно боялася, щоб не казали: «ой, вона ж копіює» або «наслідує дуже сильно». Зараз я так активно не стежу. Відчуваю вже ту межу, щоб це реально не виглядало ідентично.

Illustration

Фото надане Кароліною

Про перші замовлення

Вперше вінничанка намалювала подругу. Потім подругу подруги в подарунок на день народження. Далі були одногрупники, які замовляли портрети родичів — теж на подарунок. Завдяки щоденній практиці якість портретів ставала все кращою.

— Малювати те, що ти хочеш з Pinterest, з моделей — це зовсім інше ніж малювати живу людину. Складну. Нестандартної зовнішності. Художники ж люблять, щоб були великі очі, пухкі губи, бажано без макіяжу і незаретушованого обличчя. А таких фото мало надсилають. Справа навіть не в зовнішності, а в саме в якості фото, — розповідає Кароліна.

Illustration

Чому не малює з натури

— Поки що це для мене складно. Потрібно дуже багато практики. В художніх школах вона є. Але робота над одним портретом може займати не один день. Я хотіла б колись стати таким професіоналом, який би міг сидіти і змальовувати живих людей. Але це зовсім інакший процес. Не думаю, що навіть аквареллю напишеш з натури через те, що світло міняється. Хіба що це буде студія із постійним джерелом світла. Це точно не 3 роки практики як у мене.

Illustration

Що цінує в обличчях

— Є такі обличчя: акуратні, гарні, без недоліків. Але зачепитися за якусь особливу рису буває неможливо. Малюєш малюєш — ніби схоже, а насправді не схоже. В чоловіків найчастіше такою зачіпкою стають брови. Ти їх намалював і вже можна сказати, що це — «ця людина». Або форма губ в дівчат. Набагато легше виходить робота, коли є така цікавинка в людині. Це може бути розріз очей, форма обличчя. Мені ще подобаються цікаві ракурси. Коли надсилають зображення людина анфас як на паспорт — це, напевно, мій біль.

Illustration

Нестандартні замовлення

— Замовляли хлопця в костюмі Капітана Америки. Просили з чорно-білого фото зробити кольорове. З останніх: чоловік надіслав фото з інтернету, на якому зображена пара. Чоловік — звичайна людина, а жінка — наполовину олівцем намальована, наполовну проявляється людина. Отже мій замовник зі своєю другою половинкою зробили ідентичне фото, і він попросив так само її намалювати як на тій картинці.

Також пробували замовити фото з пам'ятника на памятник. Оригіналу не було. Тільки фотографія на одному памятнику, який, вочевидь, попсувався — і його потрібно було перенести на фото для іншого пам’ятника. Але так і не замовили тому, що була дуже погана якість світлини.

На початку надсилали засвічене селфі. Де там складка, де там яка риса — не побачиш. Прошу тоді пошукати краще фото. Дехто і не повертається. Але це дуже рідко буває. Зараз вже приходять з чітко визначеним фото.

«Мені і досі здається, що то був сон» — Про виставку у Cloud Garden

Illustration

Фото: Cloud Garden, надане Кароліною

Ресторан Cloud Garden в перший день весни 2019 року організував виставку Кароліни Бундаш, присвячену жіночій красі. Як розповідає дівчина, це була якась магія. Напередодні цієї події, в п’ятницю, вона спілкувалася із подругою, в якої пройшла виставка в «Синьому Кактусі».

— Вона мені розповіла як було чудово. Познайомилася з багатьма цікавими людьми. Приходжу потім я додому в такому сумному настрої. До неділі вечора прокартала себе, що така нещасна домувальниця, нікуди не ходжу, ніякі заклади подібні не відвідую. Ніхто мене не бачить, ніхто мене не знає. Навіть Instagram вести толково в мене не виходить, бо я нерегулярна. Думаю, та який взагалі з мене художник. І в неділю ввечері мені пишуть з «Клауд Гардена», що побачили мої роботи і цікавить співпраця. Чи можу я до них підійти зустрітися. «Напевно їм стіну якусь потрібно розмалювати», — подумала тоді, бо цим я також займалася.

Колись з друзями заходила туди поїсти хвалених бургерів. Проте їх тоді не було і ми замовили напої, трохи посиділи і пішли. Хоча інтер'єром я була приємно вражена. І тут вони мені кажуть, що хотіли б мою виставку в себе організувати. Можливо, їхній арт-директор Роман пам'ятає, які в мене тоді були очі.

За два тижні Кароліна «з нуля» намалювала 7 нових робіт — і весь цей час допоки не принесла вже готові роботи, жила з відчуттям, що їй відмовлять або напишуть, що це був жарт:

— Я принесла малюнки, вони їх так акуратно розклали, і почали всі дивитися, думати як правильно розмістити, куди. Напевно, в найсміливіших мріях я не могла уявити собі, що моя перша виставка може бути в такому місці, з такою атмосферою — і що до цього настільки трепетно підійдуть.

Це не було щось до такого: «О боже, Ви художниця» тому, що я тоді почуваю себе дуже некомфортно. Вони поставилися до мене, як до рівної. Cloud Garden — це колектив молодих ініціативних людей, які живуть тим, що роблять. І вони так і мене сприйняли. Як би я десь працювала у Вінниці, то напевно, що тільки в них.

Пропонували також в музеї вінницькому зробити виставку. Сказала їм, що в мене вже була виставка в ресторані. Вони відповіли: «Не розмінюйтеся на ці ресторанчики».

Як каже Кароліна, після 1 березня вона сильно змінилася. Всі ті відвідувачі, які були на відкритті виставки, ділилися своїми думками, а потім ще писали дівчині в особисті повідомлення про свої відчуття, коли підходили і роздивлялися картини. Для художника це — дуже цінно.

Illustration

Фото: Cloud Garden, надане Кароліною

Що важливо передати в акварельних портретах та коли задоволена результатом

— В останній роботі дуже добре вдався погляд. Тут багато в шкірі відтінків, які я раніше не застосовувала. Але знаю, що пройде 3-4 дні — і мені почне щось не подобатись в ній. Я занадто самокритична в цьому, а акварель занадто непокірна.

Ти не знаєш наперед як ляже цей розвод. Він може розтектися або ні. Кожний раз це ризик. І якщо олія дуже піддатлива в цьому: можна виправляти картину до того як висохне фарба та навіть після — зверху ще шар накласти — то з аквареллю так не вийде.

Illustration
Illustration

Що буває, коли перестараєшся

— Деколи ніяк не розумію, коли зупинитися — і виходить «багнюка». Так я зіпсувала Дейнеріс. Дуже прагнула зробити схоже, зациклилася на тінях — і вийшла вона в мене «через 50 років після останнього сезону «Гри Престолів»». 
А буває, що очі вдалися. Проте все одно бачу, що можна ще допрацювати на волоссі, на шиї, десь щось додати. Десь три дні ці очі будуть для мене найідеальнішими з усіх моїх раніше зроблених.
Якщо вийшов красивий розвод, стараюся більше не чіпати, щоб не зіпсувати. Зупинитися дуже важко. Якось малювала одну роботу на графічному планшеті. Там вже не зіпсуєш нічого. Є Ctrl +Z. Я над нею три дні працювала — і здавалося, що там ще можна купу всього доробити. А зараз я дивлюся на цей малюнок і думаю, «що я ще там хотіла дороблювати. Вона і так вийшло гіперреалістично». Мені не можна малювати в цифровому форматі, бо я одну роботу малюватиму місяці, поки не вигладжу кожний мазок.

Олія vs. акварель

— Не вважаю, що роботи олією мають якусь високу художню цінність. Це поки що для мене комерція. Тобто люди хочуть картину в стандартному розумінні слова близьку до фото, яку можна повісити на стіну. В мене трохи замало часу експериментувати з олією, щоби це виходили «живі» картини. Проте навіть така копія з фото складна і важко дається. Не можу сказати, що в олією я досягла того, чого хочу. В акварелі вже рівень задоволеності роботами вищий.

Про джерела нових сюжетів та героїв

— В мене може бути натхненням погана емоція. В малюванні немає такого, щоби процес був сильно пов'язаний з емоцією. Найчастіше я натрапляю на фото і бачу, як воно буде виглядати в акварелі — або що можу додати, щоб добре виглядало.
Непереборне бажання щось намалювати виникає тоді, коли я знаю, що можу в ньому перевершити свій попередній малюнок. Бачу погляд на фотографії і розумію, що він вийде круто — і це буде крутіше ніж попередні малюнки. Або емоція, яку зможу напевно передати. Тоді з’являється азарт і спортивний інтерес. Це більше бажання стрибнути вище голови, я б сказала. Деколи не вдається.

Про невдалі роботи

— Не вдається, коли я роздратована. Не маю тоді терпіння. І чим більше не виходить, тим більше мене це дратує. В кінці просто потрібно це кудись подіти — і тоді я рву роботу, стає легше.

Бувало, що перемальовувала замовлення. Траплялося також, що зробили замовлення з певного фото, яке я переальовувала двічі. Так замовнику і написала, що мені з цієї світлини не вдається намалювати, не подобається. Або обирайте якесь інше фото, або я поверну передплату. Мені краще так пояснити, ніж віддати і знати, що я не виконала на 100% роботу і що йому щось в ньому може не сподобатися.

Illustration
Illustration



Illustration

Про картини nude

В інстаграм-профілі Кароліни трапляються дуже чуттєві фото оголеного жіночого тіла. Це — справжні люди, яких вона змальовує зі світлин фотографа Марти Сірко та Марата Сафіна. Але було і одне замовлення.

— Найчастіше в таких фотографіях подобається як падає світло і тому мені хочеться це передати. Приміром, на цій картині таке чудове світло. Мені здається, що я його не передала повністю. Це одне з тих фото, яке малювала від душі.

Illustration

Про мрії

— В дитинстві дуже хотіла потрапити до Лувру і до собору Паризької Богоматері. Саме тому, коли він палав, я так плакала. Насправді, хотіла би кудись поїхати, вже маючи за плечима щось своє. Поясню це на примірі комп’ютерних ігор. Ти проходиш рівні і на кожному здобуваєш якийсь артефакт. Потім переходиш на новий і так далі. Уявімо, що є перший рівень і, приміром, 80-й. Нехай я зараз на 10-му рівні. Якщо поїду і побачу все те класичне мистецтво, матиму артефакт, приміром для 50-го рівня. А я ж ще тільки на 10-му. Відчуваю, що це мене пригнітить, не готова так сприйняти мистецтво. Спочатку в Україні варто щось відвідати, хоча би тут, у Вінниці. Коли була виставка Марчука, я хворіла. Не змогла подивитися, поспілкуватися з ним — і дуже через це шкодую.

Найвідоміші твори мистецтва планую подивитися підготовленою. Щоб надихнутися, відчути піднесення, а не навпаки. Чомусь так думаю, хоча це може виявитися і не так.

Illustration

Про класичних художників і чому імпресіоністи поступаються портретистам

— Колись давно в мене була книжка Леонардо да Вінчі з його ескізами. Тоді я багато малювала графіки. А в нього більше замальовок, в яких відслідковується емоція. Якщо поряд з портретом буде висіти, приміром, Ван Гог «Зоряна ніч» і Мона Ліза, зрозуміло, що я піду до Мони Лізи тому, що це ж обличчя. Якби да Вінчі вів Instagram, обов'язково на нього підписалася би.

Портретисти мені більше подобаються. Вдома висіли хіба що репродукція «Ранок в сосновому лісі» та пейзажі. А з портретів — лише «Циганка-ворожка» Тараса Шевченка. Мама розповідала, що коли я вередувала, вона казала, що ця ворожка мене забере — а коли мама виходила з кімнати, я перевертала картину до стіни, «щоб не бачила».

Малювання — хобі, робота чи щось більше

— Побачила в когось в stories одну круту фразу. Суть така: не знаю як ходити на роботу, бо робота заважає мені заробляти гроші. В мене так з медициною, коли була інтернатура. Малювання вже вийшло за рамки хобі. Думаю, суттєво вийшло після весняної виставки. Тому що тоді команда закладу цією пропозицією змінили моє самосприйняття.

Читайте також:

Liverpool

ПОРАДИ | ЯК ЦЕ ТАК | ОЛЕКСАНДР МЕЛЬНИК

Про відкриті дані та їхнє використання

Liverpool

ПОРАДИ | ЯК ЦЕ ТАК | АЛІНА ПРИСЯЖНЮК

Де та як легально слухати музику онлайн

Liverpool

ЛЮДИ | РОЗМОВИ | АЛЬБІНА КУРБАНОВА

Мости замість стін: дискусія у Вінниці